Джерело - Айн Ренд

— Це шедевр, — додав Жуль Фауґлер. — Сподіваюся, ви доведете, що здатні її оцінити, Пітере. Ця п'єса залежить від того, що саме глядачі здатні принести із собою до театру. Якщо ви належите до тих прозаїчних людей із всохлою душею й обмеженою уявою, це не для вас. Але якщо ви справжня особистість із великим-великим серцем, сповненим радості, й по-дитячому недоторкано-чистим сприйняттям — на вас чекають незабутні враження.

— «Коли не навернетесь і не станете, як ті діти, не увійдете в Царство Небесне!», — процитував Тухі.

— Дякую, Еллсворте, — сказав Жуль Фауґлер. — Саме так я почну свою рецензію.

Кітінґ дивився на Айка жадібними очима. Усі вони здавалися далекі та чисті, піднесені над ним у глибині своїх знань, а їхні обличчя були теплі й усміхнені, доброзичливо запрошуючи приєднатися до них, хоч і поглядали трохи зверхньо.

Кітінґ вбирав відчуття їхньої величі, духовну їжу, яку тут знайшов, і сам почувався вищим. Він змушував їх повірити в реальність власної величі. Коло утворилося і замкнулося. Кожен це відчув, окрім Пітера Кітінґа.

Еллсворт Тухі виступив на підтримку сучасної архітектури.

Протягом останніх десяти років, хоча більшість житлових будинків і далі зводили як історичні копії, принципи Генрі Камерона перемогли в комерційному будівництві: фабрики, офісні будівлі, хмарочоси. Це була бліденька, половинчаста перемога; вимушений компроміс, що дозволяв уникати колон і фронтонів, залишати кілька ділянок стіни без оздоб, вибачаючись за форму, — створену випадково, — і оздоблювати спрощеними грецькими завиванцями-волютами. Багато хто крав форми Камерона; та лише одиниці розуміли спосіб його мислення. Власники нових будинків не могли заперечити єдиний найвагоміший аргумент — фінансову економію; тут він остаточно переміг.

У країнах Європи, найпомітніше в Німеччині, віддавна визрівала нова будівельна школа: ідея полягала в тому, щоб поставити чотири стіни

і накрити їх пласким дахом, зробивши кілька отворів. Це називали новою архітектурою. Свобода від деспотичних правил, за яку боровся Камерон, ця свобода, що покладала цілком нову, величезну відповідальність на творчого будівельника, перетворилася на очищення від усіх зусиль, навіть від зусиль освоєння історичних стилів. Вона видала сувору збірку нових правил — свідоме підпорядкування некомпетентності, творча недолугість, оголошена системою, хвалькувате визнання власної посередності.

«Будівля творить власну красу, і її оздоблення кероване темою споруди і структурою», — казав Камерон. «Споруді не потрібні ані краса, ані декор, ані тема», — стверджували нові архітектори. Казати так було безпечно. Камерон і ще кілька людей проклали стежку і вимостили її власними життями. Решта архітекторів, яких було безліч, архітекторів, які були в безпеці, копіюючи Парфенон, відчули загрозу і знайшли безпечний вихід: піти Камероновою стежкою і прийти до нового Парфенону, спрощеного Парфенону в формі пакувального ящика зі скла та бетону. Пальму першості було зламано; вона вкрилася пліснявою, що пожирала її, нівечила, приховувала, аж поки її запхали в джунглі загальноприйнятого. І джунглі заговорили.

В «Одному маленькому голосі», у статті «Я пливу за течією» Еллсворт Тухі написав:

Ми довго вагалися, чи визнавати потужний феномен, знаний як модерна архітектура. Така обачність — необхідна для кожного, хто стоїть на позиції ментора суспільного смаку. Надто часто окремі аномальні явища помилково вважали масовим рухом, і потрібно бути дуже обережними, щоб не приписувати їм незаслуженої значущості. Але архітектура модернізму витримала перевірку часом, відповіла на запити мас, і ми залюбки привітаємо її.

Варто віддати належне піонерам цього руху, таким як Генрі Камерон. У декількох його роботах можна виявити провісники величі. Але як усі першопрохідці, він був зв'язаний успадкованими упередженнями минулого, сентиментальністю середнього класу, з якого вийшов. Він повівся на забобони краси та орнаментальності, хоча сам розробляв орнаменти, що поступалися усталеним історичним формам.

Лише сила широкого колективного руху надала архітектурі модернізму довершеності та справжньої виразності. Зараз уже очевидно — зі світових тенденцій, — що це не хаос індивідуальних примх, а згуртована, організована дисципліна, яка ставить суворі вимоги до творця, зокрема припис підпорядкувати себе колективній природі ремесла.

Правила нової архітектури виникли завдяки всеохопному процесу народної творчості. Вони так само суворі, як і правила класицизму. Вони вимагають неоздобленої простоти — схожої на чесність незіпсованої людини з народу. Так само як минуще століття міжнародного банківського капіталу вимагало показних карнизів для всіх будівель, так само прийдешнє століття ствердило, що кожна споруда повинна мати плаский дах. Так само як імперіалістична епоха нав'язувала романський портик в кожному домі, ера гуманізму наполягала на кутових вікнах — символі сонячного світла, справедливо поділеного між усіма.

Здатні аналізувати побачать у формах нової архітектури промовисте соціальне значення. У старій системі експлуатації найкориснішому соціальному елементу — робітникам — ніколи не дозволяли усвідомити власну важливість; їхні практичні функції приховували й маскували; так господар вдягає своїх служників у розшиту золотом вигадливу ліврею. Цей підхід віддзеркалився в архітектурі того періоду: функціональні елементи споруди — двері, вікна, сходи — приховували під сувоями безглуздих орнаментів. Але в сучасній будівлі саме ці корисні елементи — символи праці — залишаються відкриті. Хіба ми не вчуваємо в цьому голосу нового світу, де працівник отримує належне?

Ми закликаємо вас звернути увагу на найкращий взірець модерної архітектури Америки — нову будівлю компанії «Бассетт і Браш», що її невдовзі завершать. Це невелика споруда, але в своїх скромних пропорціях вона втілює всю сувору простоту нового стилю та є натхненним прикладом Величі у Малому. Її спроектував Оґастес Вебб, юний перспективний архітектор.

Зустрівши Тухі за кілька днів, Пітер Кітінґ стурбовано запитав:

— Скажи, Еллсворте, ти справді мав це на увазі?

— Що?

— Я про архітектуру модернізму.

— Звісно. Як тобі моя маленька стаття?

— О, вона прекрасна. Дуже переконлива. Але скажи, Еллсворте, чому… чому ти обрав Ґаса Вебба? Урешті-решт, протягом останніх років я теж збудував кілька модерних будівель. Будинок Палмера був доволі простим, і будинок Моврі не має нічого, крім стін і даху, а склади Шелдона були…

— Але ж, Пітере, не будь свинею. Я досить непогано тобі допоміг, хіба ні? Дозволь мені часом підтримувати й інших.

На званому обіді, у промові про архітектуру, Кітінґ сказав:

— Озираючись на мою дотеперішню діяльність, я дійшов висновку, що працював, дотримуючись правильних засад: постійна зміна — це життєва необхідність. Оскільки будинки є незамінним елементом нашого життя, архітектура повинна весь час змінюватися. Я ніколи не мав жодних забобонів у архітектурі, але намагався тримати мій розум відкритим для голосу часу. Фанатики, які ходять вулицями і волають, що усі будівлі повинні бути модерні, такі ж вузькочолі, як недалекі консерватори, які вимагають дотримуватися лише визначених історичних стилів. Я не вибачаюся за