Білі зуби - Зеді Сміт
Новітній англійській літературі відомі приклади, коли перший же роман автора ставав літературною подією (наприклад, «Володар мух» Вільяма Голдінга або «Під сіткою» Айріс Мердок — обидва з’явилися 1954 року), проте, як правило, ті початківці вже мали за плечима значний життєвий та інтелектуальний досвід. Який же досвід уможливив яскравий дебют учорашньої студентки?
Наразі біографія Зеді Сміт коротка на визначальні події. Народилася 1975 року в північно-західному Лондоні, в етнічно змішаній родині, яких чимало у великому космополітичному місті: батько — англієць, а темношкіра мати емігрувала з Ямайки до Англії в 1969 році. Підлітком майбутня письменниця змінює своє ім’я Саді (Sаdіе означає «милість, співчуття» або «принцеса») на Зеді (Zadie), вважаючи, що нове ім’я звучить екзотичніше. Можна припускати тут намір до свідомого самоконструювання майбутнього успішного образу, проте слід визнати, що новітнє ім’я авторки, сполучаючи екзотичне звучання «Зеді» та англійську спадковість «Сміт» вдало відповідає вмінню письменниці природно сполучати у своїх текстах неординарні ситуації та персонажів із повсякденними реаліями.
Свої шкільні роки Зеді Сміт не згадує як найщасливіші, натякаючи на самотність та відчуття ізольованості. Причини банальні й актуальні водночас: визнання однолітків їй не додавали ані звичайне підліткове занепокоєння зовнішністю, ані приналежність до етнічно змішаного робітничого класу (за визначенням самої Зеді). Зате улюбленим заняттям з дитинства стало читання книжок, що Зеді називає найважливішою передумовою свого становлення як автора.
Крім того неабиякий хист до джазового вокалу та хореографії. Підлітком Зеді бачила себе акторкою мюзиклів, а в університеті, продовжуючи читати улюблених авторів на філологічному факультеті, підробляла джазовими співами і мріяла про журналістську кар’єру. Захоплення мюзиклами ще, напевно, виявить себе: серед творчих планів Зеді Сміт та їі чоловіка, поета й романіста Ніка Лерда, музична п’єса за мотивами життя Франца Кафки.
Окрім написання романів, Зеді Сміт виявляє себе й у інших сферах літературного процесу: вона редагувала збірку оповідань сучасних авторів «Шматок плоті» (Ріесе of Flesh, 2001), друкує вдумливі літературно-публіцистичні статті. Зеді Сміт належить до авторів, які постійно переймаються професійним самовдосконаленням, прагнуть з’ясувати, як співіснують творчість і реальне життя. Саме це прагнення зумовило появу збірки есе «Провалися краще: етика роману» (Fail Better: Тhе Morality of the Novel, 2006). У цих есе Сміт залучає досвід письменників ХХ ст., підтримуючи арістотелівський погляд на літературу як на «гіпотетичну територію» людських вчинків. Філософія Зеді Сміт як автора влучно передана їі ж словами: «Спробувала? Не вдалося? Дарма. Спробуй знов. Провалися знову. Провалися краще».
Отже, на перший погляд, брак незвичайного життєвого досвіду, а проте Зеді Сміт вражає тонкими спостереженнями за щоденним життям. Основною темою роману «Білі зуби» можна назвати людські стосунки на тлі мультикультурного середовища. Саме у такому розрізі постає інтерес авторки до звичайної, як для Лондона, родини з робітничого чи середнього класу, і того, наскільки суспільні настрої важать або тяжіють над звичайними мешканцями міста. «Білі зуби» — роман про місто і, за визнанням англійських критиків, один з найкращих романів про сучасний Лондон. Автобіографічний підтекст у романі присутній, але має чіткі межі. Зеді Сміт постійно наголошує, що, попри деякі подібності з її родинним оточенням, образи в романі є цілком вигаданими. Авторка впевнена: «Має значення лише доброта та здатність побачити інакших, ніж ти».
Можливо, один із секретів широкої популярності її романів і в тому, що вони водночас і ставлять актуальні питання, і уникають надмірної заангажованості. Зеді Сміт зачіпає багато сучасних проблем: традиції та зміни у вихованні дітей, підлітковий вік і сучасна молодіжна культура, міжетнічні стосунки і вічна потреба соціального порозуміння, а особливо — стосунки в родині. Проте оповідь ніколи не перетворюється на дидактику. Можливо — ще й завдяки зблискам ненав’язливого гумору та тонкій іронії, з якими авторка ставиться до своїх персонажів і до найсерйозніших проблем. Головні персонажі роману можуть дивувати, вражати інших — а найперше самих себе — своєю впертістю і несподіваністю. Проте впадає в око вроджена доброта персонажів Сміт — риса, якої завжди потребує сучасне місто, на Сході чи Заході. І у цьому важко не погодитися з молодою авторкою, хай навіть це часом навіює атмосферу наївної ностальгії.
Сьогодні романи Зеді Сміт порівнюють із текстами таких видатних авторів, як Салман Рушді, Ханіф Курейші, Мартін Еміс, Арундгаті Рой. Паралелі між Сміт та Рушді з’являються завдяки їхньому обопільному інтересу до деконструювання західних міфів про расові стереотипи, увагу до історії крізь призму сімейних стосунків, до проблеми ідентичності у мультикультурному світі, долі вихідців із незахідного світу колишніх колоній. Зеді Сміт продовжує ламати усталені стереотипи про те, як почуваються, поводяться або розмовляють мігранти, відсуваючи звичні вимоги політкоректності на другий план.
Водночас Зеді Сміт небагато подорожувала за межами Англії та тяжіє все ж до художнього аналізу стану ширшої, екзистенційної відокремленості — стану, коли почуття самотності не обов’язково зумовлені переїздом до іншої країни. Характерною рисою прози Зеді Сміт, що відрізняє її від текстів того ж Рушді, є рівна міра уваги, з якою авторка стежить за життям і британців, і колишніх мігрантів. І такі людські почуття та стани, як, скажімо, депресія, брак впевненості в собі, навіть романтична світова скорбота, набувають стереоскопічного висвітлення — завдяки тому, що паралельно переживаються персонажами різного етнічного походження.
Зеді Сміт утверджує загалом ідеалістичний проект, наголошуючи, що є спільноти, які нормально уживаються. У наш час не втрачає актуальності її намір показати людей, які докладають зусиль, щоби зрозуміти одне одного, незважаючи на культурні розбіжності. У романі «Про красу» Зеді Сміт взагалі доходить радикального висновку, що ілюзію особистісної ідентичності створює культура. Просто Зеді Сміт не вважає
