Кава з кардамоном - Іоанна Ягелло
Лінка перетнула поріг барвистого раю й рушила до однієї із крамничок, де продавалися різні дрібнички. Дівчина обожнювала цей магазинчик, бо там завжди була купа симпатичного дріб’язку, тож Лінка знала, що неодмінно купить там щось відповідне. І тоді побачила його. Стояв і роздивлявся вітрину із чоловічою білизною. У руках тримав великий паперовий пакет, у якому була, певне, якась куртка чи піджак. Якби Лінка не була з ним знайома раніше, то, мабуть, не звернула б на нього уваги. Невисокий, звичайний, вбраний у вицвілий піджак і якісь сірі штани, він нічим не виділявся в натовпі. Але о цій порі людей тут майже не було, він стояв сам-один на тлі розкішної вітрини, тож Лінка хоч-не-хоч мусила його помітити, і його очі, які відбивалися у склі, зустрілися з її. Мацек. Дивно. Вона так довго (хоча відколи бачила його востаннє, минули всього два місяці, зате які!) уявляла собі, що коли нарешті його зустріне, то щось тоді скаже, або й ні, проте із цими думками було пов’язано стільки емоцій, а от зараз, стоячи біля нього, не відчувала абсолютно нічого.
Дівчина бачила, що йому хочеться втекти, проте він стримався й просто вдав, наче її не помічає. У цю мить вона усвідомила, що її почуття зникло разом з мокрим листям, його, наче снігом, укрила імла забуття. Та водночас Мацеків вигляд про дещо їй нагадав. Не звертаючи більше на нього уваги, Лінка зайшла до фотокрамниці. Понишпорила в рюкзаку й витягла знайдений у Сероцьку знімок.
— Здрастуйте. У мене є таке фото… Гляньте, будь ласка, — звернулася вона до продавця. — Середина, здається, трохи засвічена. Не знаю, чи це можна якось виправити? Це стара родинна фотографія, я хотіла би зробити копію.
Продавець уважно придивився.
— Гаразд, подивимося, що тут можна зробити.
— От тільки… це єдине фото. Я б не хотіла, щоб воно загубилося.
— Звичайно. Прийдіть за два-три дні, ми над ним попрацюємо. А краще залиште номер телефону. Ми до вас подзвонимо, коли воно буде готове.
II
Подарунки на день святого Миколая був приємним перепочинком між контрольною з хімії й наступним із численних тестів з мови та літератури, якими вперто мучила їх вчителька польської. Лінці дісталася чашка з оленем. І хоча в неї була сила-силенна чашок, і ще одна взагалі-то була непотрібною, дівчина, як завжди, зраділа. В оленя була симпатична мордочка, і він стояв на хмаринці, з якої сипався рожевий сніг. І хоча це мав бути подарунок унісекс, проте добре, що дістався він саме їй, а не, скажімо, комусь зі здорованів з останніх парт. Невідомо, чи порадував би їх рожевий сніжок… Лінка захихотіла, уявивши, як Трембальський п’є із цієї чашки, тримаючи її в товстих пальцях. Скарбничка у вигляді верблюда з написом: «При потребі розбий горб», яку вона в останню хвилину купила в «Золотих терасах», сподобалася одній із близнючок, Алі чи Елі, цього Лінка не знала, їй завжди здавалося, що вони самі не певні, хто з них хто. Зате Каська отримала якесь страховисько: величезний квітковий горщик, розмальований слониками.
Тепер дівчата реготали вдома в Каськи, намагаючись знайти застосування для цього страховидного дарунка.
— Триматиму в ньому брудні шкарпетки.
— А може, зашмаркані носовички?
— Плюватиму до нього й кидатиму недопалки.
— Ти ж не куриш?
— Ну, то якраз почну.
Уже годину вони так дуріли. Останнім часом Каська й Лінка дуже подружилися. Каська виявилася нормальною, класною дівчиною. Після історій, які вона оповідала, після всього, що їй довелося пережити, це здавалося неможливим, і все-таки… Вона була весела, із неймовірним почуттям гумору, хоча в школі цього й не було видно. Проте зараз, може, завдяки дружбі з Лінкою, вона помітно пожвавішала. Зате Наталія зі своєю ще донедавна найкращою подругою більше не розмовляла. Дівчата продовжували сидіти разом, але Наталія щоразу відверталася від неї. Лінка, звісно, розуміла, чому. Вона подружилася з Каською, яку Наталія ненавиділа, бо та подобалася Міхалові. Щоправда, хлопець не зробив жодного кроку їй назустріч, але дивився на Касю ніжним поглядом, і цього не бачив хіба що сліпий! Часом Лінка думала, що люди — справжні йолопи. Закоханість — це очікування, невпевненість, тремтіння рук, дивне відчуття тенькання в животі, проте хлопцям завжди йдеться про одне й те саме. «Але може, у Каськи все буде по-іншому, може, у них усе вийде», — думала вона. Самій їй не хотілося цього зазнавати, принаймні не найближчим часом, бо для Лінки це означало хіба що біль та розчарування.
— Що ти робиш у суботу? — запитала Кася. — Може, підемо до кіно?
— Не можу. Мушу сидіти з Каєм.
— А бабуся?
— Вона їде на вихідні залагодити якісь там справи, а Адам увесь день працює. А після роботи він вечеряє з якимсь клієнтом чи щось таке, то я йому пообіцяла залишитися з малим.
Дівчата домовилися на неділю, і Лінка, під’ївши в Каськи, повернулася додому в піднесеному настрої. У Касиному товаристві вона почувалася легко й невимушено. Вони були знайомі віднедавна, а так чудово розуміли одна одну. Лінка збагнути не могла, як це можливо. Із Наталією їй завжди здавалося, що вона повинна себе контролювати, прикидатися кимсь кращим, а з Каською просто почувалася собою. І це не була провина Наталії. Просто Наталія завжди здавалася в усьому краща за неї. Вродливіша, здібніша, заможніша. А Каська? Що ж, тепер вона мала все, чого прагнула раніше, але її життя певним чином теж було добряче заплутане. Як і Лінка, вона знала про свою родину далеко не все, тож продовжувала за кимсь або чимось сумувати. Ну, і вона, як і Лінка, аж ніяк не нагадувала ходячий ідеал. Кася мала власні недоліки, і це теж було класно.
III
Вихідні радували, незважаючи на те, що довелося залишитися з Каєм. Як це чудово — виспатися й бодай трохи побайдикувати. Бабуся поїхала вранці, і Лінці довелося знову займатися всім удома, проте, як не дивно, вона почулася вільніше. Коли була бабця, Лінка мусила весь час старатися, відразу складати брудний посуд до посудомийної машини, стежити,
