Де немає Бога - Максим Іванович Кідрук
Пізніше того дня, сідаючи в таксі на стоянці перед аеропортом Шереметьєво, Єгор отримав у Viber’і повідомлення із незнайомого номера: «Пишу, щоби перепросити, хоча в затримці не було моєї вини. Сама їх ненавиджу! А ти — крутий». Поки машина покидала територію аеропорту, Viber знову теленькнув. «Знищ це повідомлення», — і смайлик. Єгор із уже трохи призабутим гарячковим поколюванням у грудях надрукував: «Звідки дістала мій номер?» Через хвилину Зоя відповіла, що завжди дістає те, що хоче.
Вони переписувалися всю ніч і першу половину 11 травня. 13 травня Парамонов знову очолив екіпаж, що летів до Амстердама. Зоя, попри те що була вихідна, приїхала до нього в аеропорт. Вони зустрілися та проговорили весь час, доки лайнер готували до зворотної дороги, з відчуттям, ніби знають одне одного від народження.
До Зої Єгор мав чимало коханок, однак що старшим ставав, то менше втіхи отримував від флірту. Відносна легкодоступність стюардес і набридлива шаблонність швидкоплинних службових романів перетворили секс на рутинну, часом нестерпно нудну процедуру. Із Зоєю, втім, склалося інакше: сидячи навпроти неї в гамірній аеропортовій кав’ярні, пілот почувався школярем на першому побаченні. Не те щоби він геть утратив голову, просто щось було в її очах, у її гортанному масному голосі, що примушувало його тремтіти від самої лише думки про те, щоб торкнутися губами її шиї.
Упродовж наступного місяця Парамонов літав до Голландії не рідше як двічі на тиждень. Траплялося, він полишав авіалайнер, який щойно привів до Москви, переходив до сусіднього ґейта і, як був, у льотній уніформі, вирушав до Схіпгола літаком «Аерофлоту» чи KLM[24]. Тричі за місяць Єгор і Зоя на орендованій машині вибиралися на пляжі Схевенінґена[25], одного разу — пізнього вечора, майже вночі — прогулялися вздовж каналів Амстердама, проте здебільшого проводили час у готелях на околицях нідерландської столиці.
Про те, що Зоя заміжня, Парамонов дізнався наприкінці червня. Після чергової ночі в готелі жінка підкинула його до аеропорту, а коли, виходячи з машини, Єгор запропонував на кілька днів махнути до нього в Москву, змінилася на лиці, так наче він наступив їй на ногу. І промимрила, що в неї є чоловік. Дев’ять років тому, щойно перебравшись до Нідерландів, вона вийшла заміж за голландця. Родині її чоловіка належали логістичні компанії в Голландії та Румунії, тож він часто бував у відрядженнях, що давало їй змогу зустрічатися з Єгором, навіть побувати з ним на курорті, але летіти до Москви… Парамонов лише стенув плечима. Він не був одруженим, ніколи не замислювався над одруженням і загалом (почасти тому, що за час роботи у «TransAsian» мав стосунки зі щонайменше чотирма заміжніми жінками) ставився до шлюбу з неприхованим цинізмом, тож Зоїна розповідь не позначилася на ставленні до неї.
Принаймні не відразу.
Бурхлива фаза їхнього роману завершилася восени. Спершу це скидалося на те, ніби і Єгор, і Зоя навчилися контролювати пристрасть, однак ближче до початку зими 2013-го стало зрозуміло, що контролювати вже нічого. Упродовж зими вони все ще надсилали один одному відверті фотографії, зрідка, коли випадала нагода, кохалися в готелях поблизу Схіпгола, проте Парамонов усе рідше замовляв квитки до Амстердама. У грудні в Києві розпочалися масові протести, і Парамонов посварився із Зоєю, бо вона захищала українців. Востаннє вони побачилися у квітні 2014-го. У червні 2014-го востаннє списалися. Зоя повідомила, що за кілька тижнів летить разом із чоловіком на відпочинок до Південно-Східної Азії.
Єгор відпив віскі, потримав пекучий напій у роті, зробив ковток і заплющив очі, відчуваючи, як алкоголь пропалює собі шлях стравоходом. Чотири роки. Уже понад рік йому доводилося докладати зусиль, щоб усвідомлено пригадати риси Зоїного обличчя. Вона все ще снилася йому, проте радше як позбавлений чіткості обрис, безкровний фантом, і Єгор дедалі частіше усвідомлював, що та Зоя, яка виринає у снах, насправді мало схожа на жінку, з якою він кохався в дешевих готелях на околицях Амстердама. Проте забути її він не міг — через те, що почалося після розставання.
Парамонов напрочуд чітко пам’ятав 17 липня 2014-го: уранці він повернувся з нічного рейсу з Дубая, потім відсипався до третьої, а прокинувшись, без особливого зацікавлення гортав новини про події на сході України. Близько шостої вечора за московським часом просто на його очах у спільноті «Сводки от Игоря Стрелкова» у «ВКонтакті» з’явилося повідомлення про збитий бойовиками український Ан-26. Єгор колись літав на Ан-24, базовій моделі для військового Ан-26, а тому, природно, зацікавився.
17.07.2014 17:50 (мск) Сообщение от ополчения.
В районе Тореза только что сбили самолет АН-26, валяется где-то за шахтой «Прогресс». Предупреждали же — не летать в «нашем небе».
А вот и видео-подтверждение очередного «птичкопада».
Птичка упала за террикон, жилой сектор не зацепила.
Мирные люди не пострадали.
А также еще есть информация о втором сбитом самолете, вроде бы Су.
Під текстом ішли два відео, на яких було видно стовпи чорного диму над териконом. Викличний стиль повідомлення спричиняв рефлекторне відторгнення, через яке текст здавався несправжнім, якимось насправді недоумкуватим, та все ж чоловіка пробрало морозом, коли він уявив понівечені тіла таких самих, як і він, пілотів на схилі кучугури з перемеленого шлаку та породи.
А вже о чверть по шостій у стрічці новин на сайті Lenta.ru спливла інформація про збитий над Україною пасажирський літак компанії «Malaysia Airlines». Єгор пригадав, як відчуття невимовного жаху розтеклося тілом і на хвилину позбавило його змоги рухатися. Стаття не містила інформації про тип літака, проте Єгор знав, що «Malaysia» не літають з України. Лайнер летів з Європи, через усю Азію, а на таких маршрутах ніщо менше за «Boeing 767» чи «Boeing 777» не курсує. Це означало, що загинуло щонайменше кількасот людей. За півгодини Lenta.ru підтвердила найгірші побоювання: тип лайнера — «Boeing 777-200ER», кількість загиблих — двісті вісімдесят три особи. Єгор повернувся до сторінки Стрєлкова, проте стрічку підчистили, і новина про збитий Ан-26 зникла.
Уранці 18-го Парамонов прокинувся з відчуттям невиразної тривоги, яка холодною вогкою марлею огортала нутрощі. По телевізору торочили
