💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Незбагненне серце, том 2 - Ірина Вільде

Незбагненне серце, том 2 - Ірина Вільде

Читаємо онлайн Незбагненне серце, том 2 - Ірина Вільде
свій сонний танок і застигло на Матронинім подолку.

Ну??

Тоді вуйна з якимсь утаєним глумом подивилася по всіх і доброзичливо промовила:

– Дітоньки, а йдіть вже спати...»

На похвалу автора треба сказати ще й те, що «Смерть» не має нічого з того, що нас відштовхує від того роду актів. Краще навіть було б, якби автор був дав інший заголовок, адже в цій смерті стільки життя!

Вітаємо молодого, багатонадійного автора з його новою збіркою і бажаємо йому ще повніших успіхів в його літературній праці.

1938

ВАСИЛЬ ТКАЧУК: «СИНІ ЧІЧКИ»

З автором критикам слід би поводитися так, як суддям з обвинуваченим: не тільки брати під увагу сам факт (в нашому випадку написання книжки) як такий, але й розглянути обставини, що викликали той факт, і мотиви, що його попередили. Те саме з автором. Не можна створити собі одне мірило літературної оцінки й безоглядно допасовувати його до кожного твору. Треба брати під увагу і середовище автора, і решту «обставин»: вік, освіту, матеріальні умови.

До книжки Василя Ткачука теж не можна підходити з тим мірилом. Безперечно, що ми інакше дивилися б на «Сині чічки», якби їх автор мав понад сорок років, а з них бодай двадцять літ літературної діяльності. Але Ткачукові всього дев’ятнадцять літ. Пригадайте тільки собі, що ви могли написати в дев’ятнадцять літ. Правда, не кожний з нас письменник; але пригадаймо собі, як стилізували ми листи в дев’ятнадцять літ! А Ткачук у цьому віці має вже свою книжку.

Тепер одне слизьке питання: чи дав нам Ткачук щось нове з села? Чи дав нам щось з нього таке, чого ми ще не читали в інших співців мужицької долі?

Якби не було Стефаникових творів після війни («Земля»), то ми без вагання піднесли б руку за те, що Ткачук дав нам щось дійсно нове. «Невістка», коли її чоловіка не хочуть випустити з тюрми на волю, замість того, щоб нидіти з туги за господарем і занедбувати господарку, сама гарує, але – доки її досада не досягає вершка. Тоді йде до міста, до суду, сама з панами на розправу. «Бачу, подрапала, як кіт, бачу, всьо втікало, як від вар’ятки».

На це відповідають жінки:

– Всі ми так само не стерпіли.

Це вже бунт. Не бунт дикуна проти права, але бунт людини проти безправ’я, бо єдиною провиною її чоловіка – це те, «що голову до книжок має».

Але... ми маємо в своїй літературі безсмертні «Сини» Стефаника. І навіть коли б обдерти їх з блискучого стефаниківського стилю, то вони самою ж ідеєю перевищили б Ткачукову «Невістку».

І хоч Ткачук не любить слухати, як йому кажуть, що він наслідує Стефаника, та ми хоч не говоримо цього неприємного для письменника слова «наслідує», то все ж таки скажемо, що дуже нагадує, а це скоріше комплімент, як ураза. «Грішник», «Бунтівник», «Шкільник» нагадують дуже виразно «Дорогу» Стефаника. Молоді письменники мають право вимагати ради від критики (як її нема, то пощо тоді критики?). Наша щира рада така: приглянутись селу з «тепер». Не виловлювати з літератури те передвоєнне чи пригадувати собі зараз повоєнне, але дати нам село після війни, після революції, після національного зриву таким, як воно є тепер: у розгарі творення культурних цінностей і закріплення українського економічного стану на селі.

Оскільки це дозволяє нам наша дискреція, скажемо, що Ткачук так і має замір у цьому напрямі скерувати своє безперечно й безсумнівно талановите перо.

1936

ВАСИЛЬ ТКАЧУК: «ЗОЛОТІ ДЗВІНОЧКИ»

(Нариси)

Заледве минув рік, а Василь Ткачук збагатив нашу літературу новою збіркою нарисів. Мушу признатись, що я трохи побоювалася за цю нову збірку.

До року нова збірка у тій самій формі, на ці самі теми... Чи зможе Василь Ткачук перерости себе, щоб не наразитися на прикрий кид – мовляв, автор повторюється?

Але ось переді мною «Золоті дзвінки». Дійсно золоті оці дзвіночки, що видзвонюють оцю музику Ткачукового слова.

Вже попередня критика на Ткачукові «Сині чічки» однозгідно підкреслила була сильні національні акорди й активізацію села в його нарисах. Тепер до цих моментів, таких переважних і актуальних сьогодні в нашій літературі, треба додати ще щось: поезію.

Нариси Ткачукові можна читати тільки для самої музики його слова.

Мабуть, Ткачук буде найкращим прикладом, до якої повної гармонії можна звести ідею з мистецькою формою. Коли наші молоді письменники схочуть піти за прикладом наймолодшого Василя й у такій формі будуть нам подавати літературу на українські теми, то й найбільші недовірки врешті переконаються, як багато можна взяти з народу й багато створити для нього ж.

Ось кілька перемінок Ткачукового стилю.

«Подивився на небо, а місяць ясну й холодну долоню поклав йому на чоло».

Скільки після прочитання книжки Ткачукової подивлюсь на місяць, завсіди маю те дивне враження, що на моїм чолі його ясна й холодна долоня.

Або таке:

«Та сонце позолотило їм решту дороги до хати, а потім імило білий день попід пахви й потягло його за темно-синяву бинду гонорних гір».

«...А як місяць (все охочий серед дівиць зір) холодними устами цілував землю та й білив кримінальні стіни з різними написами, тоді поїзд, ніби божевільний парубок, роздерши на грудях сорочку, кинув її під ноги й, нагий, загорілий, оббігав село. І коли скинув гостей на першій станції, то далі ломив срібні крила ночі й утікав назад у міста».

Прекрасний образ своєю гостротою вислову й виразистістю малюнку, а автор його являє небуденний талант!

Купуйте і читайте всі «Золоті дзвінки», навчитесь любити красу слова.

1936

ВАСИЛЬ ТКАЧУК: «ЗИМОВА МЕЛОДІЯ»

(Новели, 1939 р., Львів, накл[адом] автора)

З листа Василя Ткачука до редакції «Світу молоді»: «Коли б я мав Вам, як у шкільній лавці, відповісти на Ваше питання, чого навчила мене критика, то відповів би, що не багато. Може й тому, що була заприхильна. А безстороння (але не злобна!) критика більше вчить».

Ці слова автора чергової збірки нахуханих серцем нарисів «Зимова мелодія» хай будуть вихідною точкою в нашій рецензії на нього.

Постараємося дати речеву критику, власне таку, якої бажає собі сам автор. Не приходиться нам легко стримати себе від «неречевих» компліментів, на які провокує нас сама «Зимова мелодія», почавши від привабливої обкладинки (роботи артиста Гординського), а скінчивши на оригінальності метафор.

Почнемо від загальникової уваги, потім перейдемо кожний нарис за чергою. Василя Ткачука (його літа уповажнюють ще до цього)

Відгуки про книгу Незбагненне серце, том 2 - Ірина Вільде (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: