"Сатурна" майже не видно - Василь Іванович Ардамацький
Висадження в повітря було призначено на наступну ніч після облави. Ні Марков, ні Будницький не знали, що облава буде тривати протягом трьох ночей. Кравцов сам дізнався про це тільки першого вечора облави і повідомити товаришів не зміг.
У неділю початок облави було призначено на двадцять третю нуль-нуль. Клейнер навмисне відсунув початок на пізніший час, гадаючи цим приспати пильність підпільників, які повинні вважати, що на вчорашньому облава закінчилась. Він навіть сам порадив офіцерам CС і співробітникам гестапо, щоб відвести очі, увечері піти в казино. Саме ця обставина пізніше і викликала у нього підозру, що початок зради слід шукати серед його близького оточення.
Рівно о двадцять першій тридцять на залізничному вузлі гримнули один за одним два вибухи такої сили, що, здавалося, струсонули все місто. В темряві з усіх кінців міста було видно сплеск вогню над вокзалом.
Клейнер у цей час був у своєму кабінеті. Він тільки що повернувся після обіду і слухав останні вісті з Берліна. Почувши гуркіт, Клейнер поглянув, чи закриті вікна кабінету шторами затемнення, і продовжував слухати радіо. Він подумав, що це наліт радянської авіації, але одразу ж до кабінету ввірвався його ад'ютант.
— Висаджено в повітря депо і водокачку!
— Хто повідомив?
— Військовий комендант вокзалу.
— Деталі?
— Він повідомив лише факт.
— З'єднайте мене з ним, а самі подзвоніть у казино черговому офіцеру, щоб усі наші люди негайно йшли сюди.
Клейнер був відносно спокійний. Він ще не знав масштабів того, що сталося.
— Комендант вокзалу біля апарата, — доповів ад'ютант і поквапливо зник за дверима.
Клейнер не поспішаючи взяв трубку.
— Оберштурмбанфюрер Клейнер. Що там у вас трапилося?
— Висаджено депо і водокачку. Вся будівля депо, в якому було п'ять паровозів, зруйнована. Водокачка зруйнована вщент. Більше я нічого повідомити не можу. У мене порушений зв'язок з комендантським взводом, у приміщені вокзалу вибиті всі вікна, зірвано частину даху. Вибачте, я мушу йти на місце події.
— Коли повернетесь, подзвоніть мені негайно. Зараз до вас прибудуть мої люди.
Тепер, коли Клейнер зрозумів, що сталося, спокій де й дівся. Він викликав ад'ютанта.
— В казино подзвонили?
— Так. Але подзвоню ще раз. Боюсь, що черговий мене не зрозумів. Дуже погано чути, а там грає музика.
— Яка в біса музика? — загорлав Клейнер. — Сьогодні неділя, пане оберштурмбанфюрер.
— Яка неділя? З'єднайте мене з черговим по казино!
Виявилось, що черговий по казино офіцер усе зрозумів правильно. Він сказав, що офіцери гестапо вже почали виходити, і спитав у Клейнера, чи стосується його наказ, також і офіцерів з приїжджої частини СС.
— Усі повинні залишити цей бордель! — горланив у телефон Клейнер. — Усі, і негайно сюди!
Першим у кабінет Клейнера прийшов Грюнвейс.
— Де всі інші? — закричав на нього Клейнер.
— Хто саме? — спокійно спитав Грюнвейс. Не так просто було злякати криком цю людину з мертвими очима.
— Ви з казино? — задихаючись від люті, спитав Клейнер.
Грюнвейс посміхнувся.
— Я туди не ходжу. Я вів допит, почув вибух і ось зайшов дізнатися, що трапилось.
— Диверсія на залізничному вузлі,— крізь стиснуті зуби гаркнув Клейнер.
Оглушливий гуркіт струсонув будинок, і в стіни його немовби вдарила шквальна хвиля. З тріском і дзвоном посипалися шибки, штори затемнення підкинуло до стелі.
— Погасити світло! — крикнув Клейнер, схопився з крісла і притиснувся до стіни.
Грюнвейс здивовано поглянув на нього, не дуже швидко пішов до дверей і повернув вимикач. Потім він підійшов до вікна, виглянув крізь розбите скло на вулицю і, не повертаючи голови, голосно сказав:
— По-моєму, горить казино.
До кабінету вбіг ад'ютант і мовчки почав приладжувати штори затемнення. Потім вбіг ще хтось. Клейнер не бачив його, було чути тільки його судорожне дихання і потім хрипкий голос:
— Нещастя! Яке нещастя!
Ад'ютант засвітив світло і прослизнув у двері.
Серед кабінету стояв начальник слідчого відділу. Клейнер уже сидів у кріслі і дивився на нього круглими від люті очима.
— Що ви там мимрите? Кажіть ясно, що сталося!
— Я щойно вийшов звідти, — переривчасто заговорив начальник слідчого відділу, — дійшов до пошти, став переходити вулицю… І в цей час мене ніби колодою по спині вдарило.
— Що сталося, чорт би вас узяв? — загорлав Клейнер.
— Висаджено в повітря і горить наше казино, — відповів начальник слідчого відділу. Крик полковника одразу ж привів його до тями. Він підійшов до столу і сів у крісло.
— Я так і зрозумів, — сказав Грюнвейс і спитав: — Наших там було багато?
— Повно, — тихо відповів начальник слідчого відділу. — Там не тільки наші. Багато з армії. Я бачив генералів, вони сиділи за окремим столиком, троє чи четверо. Жах… Жах!
Клейнер віддав наказ увімкнути сигнал тривоги.
За сигналом тривоги, який звичайно давався в загрозливі моменти авіаційних нальотів, усі співробітники повинні були негайно вибігати у двір, де був вхід до бомбосховища. Коли Кравцов вийшов у двір, там уже зібралося чоловік тридцять. Вони юрмились біля замкнутих дверей до бомбосховища і нервово розпитували один одного, що сталося. Кравцов міг би дати їм абсолютно точну
