Не повертайся спиною до звіра - Тетяна Ковтун

Наступного дня кореспондент «Моєї України» одним із перших прийшов на форум у Політех. Користуючись вільними хвилинами, зазирнув до тамтешнього музею, про який багато чував. Збудований понад сто років тому на кошти цукрозаводчиків, політехнічний інститут чарував архітектурою в неороманському стилі. Євген якось уві сні блукав ось такими трішки похмурими коридорами. У високих склепіннях переходів ніби крилася таємниця, виникало відчуття наближення до ареопагу найсвітліших умів країни. Чубенко пройшов кімнатами музею. Колиска вищої технічної освіти могла похвалитися іменами багатьох корифеїв. Але від темних штор відгонило забуттям склепу.

А тим часом у залі засідань наукової ради вже займали місця корифеї нинішні. Керівник Національної академії наук Борис Патон недовго самотньо сидів у президії. Щойно приїхав глава держави, другий термін його президентства лише днями розпочався. Нарешті з’явився прем’єр, який устиг прославитися не одним скандальними запізненнями, але цього разу таки останньої хвилини зайняв своє місце. Євген принишк, зблизька розглядаючи найвищих осіб.

Перед тим, як зійти на трибуну й прочитати доповідь, Президент приязно поручкався з усім першим рядом, де розмістилися науковці зі світовими іменами. Вигляд ще не старого по-військовому підтягнутого чоловіка справляв якесь подвійне враження. Звичний темно-синій костюм, скромна блакитна краватка. Його важко було запідозрити у прихильності до модних, дорогих брендів. Вираз обличчя — невиразно-доброзичливий, той самий, що й на безлічі знімків. Таке обличчя могло належати як спритному ділку з півдня Італії, так і посттоталітарному вождеві на кшталт Фіделя Кастро. Але очі видавали в ньому людину запальну — надто вже блищали, мабуть, від збудження. Забагато гасел він мав за мить виголосити перед розкішною низкою вітчизняних геніїв.

«Цю людину опозиція звинувачує у зникненні журналіста», — подумав Чубенко, звіряючи невиразні відчуття зі здоровим глуздом. Розум велів уважно слухати доповідь. Однак цієї хвилини погляд ковзнув поверх заповнених рядів і зупинився на гарненькій голівці дівчини в світло-сірому костюмі. «Настя!», — зрадів Євген. Вона, щось пояснюючи, передавала папери Борису Шевченку.

Зал слухав промову українського Мойсея, який обіцяв вивести народ до землі обітованої. Слабкий поступ народного господарства, яке досі лежало в глибокому нокауті, давав надію на краще: розпочалося зростання внутрішнього валового продукту. Проте країна на порозі другого тисячоліття мала вигляд обділеної долею. Жалюгідне місце в міжнародному розподілі праці, неготовність до інтеграції у світовий інформаційний і культурний простір, не завжди коректний контроль з боку Міжнародного валютного фонду…

Президент говорив:

— Країна ризикує опинитися на узбіччі цивілізації, якщо не зважатиме на загрозу олігархічного впливу. Протягом минулих років у нас реалізовувалась економічна модель, якою скористалися країни Латинської Америки та Африки.

Кращі уми держави велично зберігали мовчання. Дискусії не було. Втім, один з професорів звернув увагу на диференціацію доходів населення, що сягнула співвідношення одного до п’ятдесяти. Як застеріг інший провідний економіст, найближчими роками це могло призвести до соціальної революції. Але крамольні думки потонули у піднесеній риториці решти промовців.

Хоча політики поквапилися запевнити, що тепер електорат матиме справу «з новим Президентом», у таке перевтілення слабенько вірилося. Ніхто й раніше, під час першого президентського терміну, не заважав главі держави просувати науку. Натомість передній край реформ відступав далі й далі, а наукова думка, що не знайшла гідної оцінки в рідній країні, дедалі активніше перетікала в іноземні високі технології. Однак керманич не пояснив, як зупинити «витікання мізків» із країни, у бюджеті якої постійно знижується фінансування на розвиток фундаментальної науки. На той час більшість академічних інститутів перейшла на стадію злиденного існування.

У тезах, виголошених главою держави, вгадувався підтекст, доступний тільки втаємниченим. Це було, так би мовити, зашифроване послання Чемберлену. Гарант Конституції вимагав негайних заходів з подальшої трансформації суспільства. Це мали бути структурні зміни в економіці та інституалізація. Запропоновану Президентом стратегію економічного і соціального розвитку «деякі посадові особи» сприйняли, за його словами, суто ритуально. У голосі головного промовця з’явилися металеві нотки. Він заявив, що не займатиме відсторонену, споглядальну позицію як глава держави. Мабуть, прем’єр прийняв ці попередження на свою адресу, бо застиг у президії з таким виглядом, неначе кілка проковтнув.

Президент закликав обмежити вплив олігархічних структур на державний апарат. Євгена це насторожило. Дії Пасічника свідчили саме на користь скасування пільг і припинення десятків енергетичних схем, які приймалися келійно попередніми урядами. Однак керманич країни був вочевидь незадоволений своїм прем’єром.

Оголосили перерву. Женя поквапливо кинувся по свій диктофон, залишений біля підсилювачів, на ходу перевірив батарейки. На іншому кінці зали Настя, широко посміхаючись, проходжала пліч-о-пліч з незнайомим Євгенові кремезним молодиком, не здогадуючись про присутність Чубенка.

— Привіт! — виріс перед ними Євген зі стурбованим виглядом. — Знаєш, наш редактор хотів би ще однієї публікації.

Молодик миттю випарувався, хоча й не втримався від того, щоб озирнутися здаля. Дівчина уважно глянула на Євгена очима, схожими на чорні вишні. А він забув, що хотів сказати. Настя, напевне, збагнула причину цього заніміння і розсміялася.

— Ну то як справи, Женю? — й відкинула довгі прямі пасма за плечі.

— Ти така гарна — хоч стрибай у воду. А що скажеш стосовно кави й прогулянки в парку?

Прогулянка таки відбулась, і в ході її з’ясувалося, що обоє обожнюють степ і ковилу, папороть і плавні. Таврійська говірка виказувала обох. Однолітки, вони могли навчатися в одній школі, але зустрілися тільки тепер, у столиці. Настя подумала: «Чому не раніше?» — і при цьому спокійно запитала, про яку публікацію йдеться.

— Та це так, на майбутнє, — відмахнувся Євген. — А що подейкують у Верховній Раді з приводу народження «нового» Президента?

— Кажуть, що найголовніший позитив — призначення Пасічника на посаду прем’єра. Мовляв, це людина, не пов’язана з корумпованими колами. До здобутків останніх місяців зараховують початок реформування в агропромисловому комплексі. До негативу — надмірну увагу до майбутнього референдуму. Тобі, певно, відомо, що з цього приводу у Раді Європи виникало багато запитань. Зростання впливу силовиків — теж мінус. Не задоволені в парламенті й відставкою прозахідного міністра закордонних справ, і згодою Президента на приватизацію газотранспортної системи. Що ж до боротьби з олігархами,