"Сатурна" майже не видно - Василь Іванович Ардамацький

— По інших напрямках контакт з СД здійснюється? — діловито спитав Зомбах; він в усьому прагнув цілковитої ясності.

— Так. Але це не означає, звичайно, що до того ж Даллеса в Швейцарію їдуть представники від двох відомств. Особливо тонкими справами, як і раніше, займаємося ми. І фюрер знає, що тільки ми маємо досвід у таких справах. Словом, дорогий Зомбах, абвер був, є і буде головним виконавцем волі фюрера у вирішальні моменти історії.— Канаріс знову посміхнувся. — І усвідомлення цього нехай допоможе вам примиритися з Мюллером. Цим ви дуже допоможете мені. Потрібні, Зомбах, докази, що існує наше спілкування з СД.

— Я зрозумів вас, — тихо відізвався Зомбах, помовчав і вже енергійно додав: — Я зроблю…

— Останнє, Зомбах. Позавчора я надіслав вам перелік донесень «Сатурна», які містять крихти відомостей про якісь нові стратегічні задуми росіян. Перевірте з граничною уважністю, чи міг кожний даний агент на своєму місці, за своїми здібностями добути ту чи іншу крихту. І інші люди тут з цих крихт зробили дуже важливий висновок, про який ми зобов'язані повідомити фюрера. Йдеться про зовсім невідомий ставці маневр, що його готують росіяни на фронті. Ви зрозуміли мене?

— Дуже добре. Я зроблю це…

— Мюллеру про цю перевірку не кажіть нічого…

Зомбах повернувся в «Сатурн» у піднесеному настрої. Ніщо так не підбадьорювало, як відчуття ясності в своїй справі. Не заходячи до свого кабінету, він пішов прямо до Мюллера: йому хотілося, щоб скоріше настала ясність і в його взаєминах з заступником. Це головне, а все інше додасться.

— Добридень, підполковнику! — як тільки міг привітно поздоровкався Зомбах і, сівши в крісло, весело спитав: — Що нового в нашому домі?

— Якщо нашим домом вважати Німеччину, — посміхнувся Мюллер, — новини мають бути у вас.

— Дещо є, дещо є,— сказав Зомбах.

— А тут нічого особливого, — недбало сказав Мюллер. — Хіба що ось пощастило ліквідувати великий склад бензину на одному підмосковному аеродромі.

— Це чудово! — захоплено вигукнув Зомбах і без паузи, вірний своїй манері у взаєминах з своїми людьми діяти відверто, сказав: — А взагалі нам час підписати мир.

— Що-о-о? — здивовано протяг Мюллер.

Зомбах розсміявся.

— Не те, не те. Мир треба підписати нам з вами.

Мюллер вичікувально дивився на Зомбаха і мовчав.

Він намагався відгадати: звідкіля повіяв такий вітер? Чи, може, збувається те, про що писали йому його друзі, що Канаріс уже не в фаворі у Гітлера і капітулював перед Гіммлером? Якщо це так, тоді це нове в Зомбаха йде від самого Канаріса. Чи то Зомбах, перебуваючи в Берліні, сам рознюхав ситуацію і вирішив за краще бути з ним, Мюллером, заодно і жити з ним у згоді. Так чи так, Мюллеру це було приємно.

— Мені прикро, що за вашою пропозицією, полковнику, стоїть визнання стану війни між нами, — схвально сказав Мюллер. — Мені цей стан задоволення не приносив.

— Мені теж, — підхопив Зомбах. — Я щиро хочу припинити все це і хочу відвертих взаємин з вами у всьому. До цього нас зобов'язують не лише суто формальні обставини служби. Перед лицем великих подій, що їх переживає наша країна, ми не маємо права бути дріб'язковими. Справді, ми робимо спільну справу, і вона не може страждати від того, що мені подобається качка з яблуками, а вам — яблука з качкою. — Зомбах засміявся, але стримано, лише настільки, щоб не порушити серйозності розмови.

— Я цілковито з вами згоден, — сухо промовив Мюллер. — Я багато і болісно думав про наші взаємини, і моя провина, можливо, в тому, що я перший не заговорив з вами про це. Але мене стримувало те, що я тут все ж на становищі другого працівника, а дисципліна є дисципліна.

— Не будемо, підполковнику, ділити й цього, — сказав Зомбах. — Коли йдеться про роботу другого відділу, ви тут перша людина, а не я. Це природно. Адже я все життя присвятив розвідці як такій і, каюся, до диверсій ставився як до роботи нижчого гатунку. Це біда, я вважаю, цілого покоління абверівців, які виросли в той час, коли фюрер тільки почав піднімати Німеччину і коли нашим завданням було знати, що думають про нас у навколишньому світі, але ні в якому разі цей світ не дратувати. Ми дізнавалися про те, що було потрібно фюреру. І я пишаюся, що брав участь у цьому. Але новий час породжує і нові завдання. Багато хто з нас і війну вважав лише продовженням розвідки, тільки з застосуванням зброї, а війна — це велетенська і довготривала диверсія.

Зомбах багато думав про все це, коли летів з Берліна. Він знав, що ця розмова з Мюллером відбудеться, і щиро прагнув розібратися в причинах неприязні до свого заступника, щоб у розмові з ним не петляти і не викручуватись, на ходу підшукуючи аргументи і пояснення.

Уважно слухаючи Зомбаха, Мюллер думав про одне: звідки так сильно повіяло на полковника?

— Ви бачили шефа? прямо запитав Мюллер.

— Звичайно. Я літав на його виклик.

— Ну як він?

— Як завжди, можливо, тільки більш стомлений.

— Так, йому не позаздриш.

— Але голова його не стомлюється ніколи, — заперечив Зомбах. — Величезний розум. Я завжди з задоволенням слухаю його.

— Як він оцінює воєнну обстановку? — спитав Мюллер.

— Спеціальної розмови у нас на цю тему не було, — відповів Зомбах. — Але його оптимізм і енергія, його веселість говорили про це без слів. Взагалі абвер, як завжди, на посту. І дуже корисно побувати там, відчути атмосферу великої, напруженої і багатогранної діяльності.

— Все ж картина не та, що в тридцять сьомому — тридцять дев'ятому, — з трохи сумовитою інтонацією зауважив Мюллер.

— Не кажіть! — Зомбах