Все правильно - Оксана Ігорівна Усенка
- Хтозна! Але ж справді, після її візитів в нашому закладі хіба, що весілля не грають!
- Так, в такі дні зміна проходить наче розвесела гулянка, а сил після неї стільки, що можна ще дві доби десь гуляти без просиху, чи пару іспитів без підготовки скласти – кивнула йому бариста.
- Ти теж це помітила?
- Як і всі…
- Дивна вона.
- Побільше б таких….
- О, придумав, наступного разу загадаю заказ на проведення весілля!- розсміявся хлопець, приймаючись знову до роботи. В зал зайшла чергова компанія молоді.
- Сашко, ми ж не того формату заклад!- розсміялась Єлиця.
- І що? То ж дрібниці!
Катя
2001р
- Так, і чим ми зайдемось сьогодні ввечері? – роздумливо потягнула Катя на шляху з моря до корпусу.
- Ну, для початку проведемо розвідку боєм – пройдемось і подивимось що тут є.- посміхнулась Ліза.
- Зараз?
- Ні, одразу після вечері.- подруги зайшли до «ногомийнику» (декілька кранів з непитною водою, що були влаштовані на вулиці біля туалетів) і щебетали, змиваючи пісок, що залишився на ногах після пляжу.
- Добре. Куди підемо?
- Для початку пройдемось узбережжям. Там бачила якась цікава будівля над водою.
- Мабуть кафешка, і точно не дешева.- зітхнула Катя. Попри краще матеріальне забезпечення ніж у Лізи, вона чомусь сильніше відчувала нестачу коштів на бажані речі та розваги. Можливо тому, що бачила різницю між якісними речами і дешевими, між сервісом і його не дуже вдалою імітацією. Попри всі сварки з сім’єю, Катя кожного року відправлялась на сімейний відпочинок на море в нормальний пансіонат. Так от порівняння з тим відпочинком і цим -- було відчутним. Щоправда «Наука» брала не якістю обслуговування, а свободою, цілковитою, живою, безмежною При наявності такого, цілком можна було пробачити і чай з присмаком солі і умови близькі до дикунських.
- Шкода, але подивитись можна.- Дівчата вже дійшли до кімнати і переодягались. Ліза скинувши купальника вдягла білизну, шорти і майку, Катя – білий вишитий сарафан.
- Можна. – Катя критично оглянула себе в дзеркало і, залишившись цілком вдоволеною побаченим, повернулась до подруги. – знаєш, Ліза, в мене іноді відчуття, що ти щось цілеспрямовано шукаєш.
- Звичайно, як і всі – пригод.- кивнула подруга, скинувши бейсболку та збираючи довге волосся у хвіст.
- Ну пригоди то таке, це добро ми точно знайдемо. Я про хлопців.
- Ну звичайно шукаю – кохання. Як і ти.
- Ти так кажеш, наче його ще не знаходила.
- Мабуть ні…
- Як так? Ти ж казала в тебе був хлопець у школі. – здивовано зупинилась Катя в дверях, через що на неї ледь не налетіла Ліза.
- Був. Не роби такий переляканий вигляд. Олесь гарний хлопець, але по перше ми розлучились і, судячи з того, що боліло мені не дуже і ми зберегли гарні відносини, це було більше схоже на дружбу.
- Ой не певна, що він так думав…- покачала головою Катя.
- Не знаю що він думав, але розумієш, я не певна, що то було кохання. Я не певна, що коли ти себе раз за разом питаєш, чи це кохання, чи просто радість від приємного спілкування, це і є кохання.
- А в тебе було саме так?- Катя здивовано подивилась на подругу. От наче вже більш менш зрозуміла це дивне дівча, а вона знову все ставить догори дригом! До сьогодні Катя думала що Ліза така стримана з хлопцями через нещасне шкільне кохання (вона ж про того хлопці розповідала не раз), а виявляється це не зовсім так.
- Так. Мені подобався Олесь, але він був для мене спасінням від оточуючої дійсності, і я не певна, що почуття до нього то було кохання, а не щира дяка.
- От ти чудна.
- Яка є.
- Бідний хлопець. Він до неї з усім серцем, а вона брила льодяна.- розсміялась нарешті Катя, впоравшись з подивом.
- Ой, знайшлась тут біла та пухнаста.
- Ну може не дуже біла, але точно пухнаста! Дивись яке в мене м’яке та біляве волосся!
- Ага, от тільки по своїм залицяльникам ти, заледве не ногами ходиш, хоч і прикриваєш це все дипломатичними солодкими казками.
- Нічого подібного! – майже розсердилась Катя, згадавши, як часто по її самовпевненості намагались пройтись ті самі представники протилежної статі. Та за таке, варто було навчитись «нападати» першою!
- Ага. А хто хлопців на автостанції розкрутив на морозиво, варто було їм на тебе один раз глянути, а потім елегантно відправити під три чорти?
- Тю, так я ж їх не примушувала, купляти морозиво.
- Ти пообіцяла за це їм свій номер телефону, а натомість дала номер Сашка з третього поверху.
- Ну помилилась трошки, з ким не буває.
- Трішки - на всі цифри. Я тебе прошу, то їм розкажеш, якщо ще раз колись побачиш.- відверто веселилась Ліза.
- Ой, переживуть. Не я перша, не я остання.- відмахнулась Катя. - Ти краще скажи, що саме ти шукаєш? Яким має бути хлопець твоєї мрії?
- Не знаю. Якби знала, шукала б цілеспрямовано, одразу з портретом і вказівкою параметрів- розсміялась Ліза.
- Угу, так і бачу тебе з лінійкою прискіпливо заміряючою ріст хлопця, довжину пальців чи ще чого, і безапеляційно виносячу вердикт – «не той відтінок очей, і не вистачає трьох сантиметрів…. росту». – добавила після багатозначної паузи і розсміялась вже Катя. – Ні, то точно не твоє. Але ж справді, хоч трохи конкретніше можеш сформулювати яким він має бути? Високим? Гарним? Заможним? Білявим чи чорнявим? Техніком чи гуманітарієм? Романтиком чи практиком?
- Без різниці.
- Це як?
- Це не важливо. А зовнішність так взагалі не має значення. От нащо мені красунчик?
- Ти прямо, як моя мати. Та теж завжди каже, що «чоловік має бути трохи кращим за горилу, головне щоб гроші додому приносив».- розсміялась Катя.
- Та хіба ж гроші - то головне?
- То суттєве. Нащо нам голодранець, який і морозива з квітами купини не може?
- Бувають різні обставини…
- Я тебе прошу, або воно тямуще і знає, як влаштуватись по життю, або тютя, яка нічого від життя отримати не зможе!
- Ти така прагматична?
- Ні звичайно, але намагаюсь. Не хотілось би закохатись у якогось перекоти-поле, у якого з усього статку лише драна сорочка, і та на ньому.
- А може він монгол, і йому більше для щастя не треба!
- Так мені треба!
- Так може заради тебе він все інше і
