Розфарбований птах - Єжи Косінскі

Урешті-решт мірошник кидав батіг, задмухував свічку і лягав спати. Жінка продовжувала стогнати. Наступного дня вона прикривала рани, натужно рухалася і витирала сльози вкритими синцями й порізами руками.

У хатинці був ще один мешканець: вгодована смугаста кішка. Одного дня вона оскаженіла. Замість нявчати тварина придушено верещала. Вона ковзала попід стінами, звиваючись, мов змія, похитувала боками, що пульсували, і запускала кігті в спідницю мірошникової дружини. Кішка ревла дивним голосом і стогнала, а її пронизливі крики нікому не давали спокою. Надвечір смугаста кішка завивала, як божевільна, хльостала себе хвостом по боках і роздувала ніс.

Мірошник замкнув запалену тварину в підвалі й подався до млина, повідомивши дружину, що приведе на вечерю погонича. Не прохопившись жодним словом, жінка взялася готувати й подавати на стіл.

Погонич був сирота. Працював на фермі в мірошника перший рік. Це був високий спокійний парубок із солом’яним волоссям, яке мав звичку постійно відкидати зі спітнілого чола. Мірошник знав, що селяни пліткують про його дружину і хлопця. Казали, наче вона стає сама не своя, варто їй побачити його блакитні очі. Не зважаючи на те, що їх може побачити чоловік, вона однією рукою імпульсивно підтягала спідницю вище колін, а другою відтягувала ліф сукні, демонструючи груди й не зводячи очей з юнака.

Мірошник повернувся додому з погоничем, а на плечі приніс мішок, у якому сидів позичений у сусіда кіт із головою завбільшки з ріпу й довгим сильним хвостом. У підвалі хтиво завивала кішка. Коли господар випустив її, вона вистрибнула на середину кімнати. Тварини взялися недовірливо кружляти навколо одне одного і захекано зближалися.

Господарева дружина накрила на стіл. Вечеряли мовчки. Мірошник улаштувався посередині, між дружиною і погоничем. Я ковтав свою порцію, сидячи навпочіпки біля грубки. Апетити чоловіків зачудовували мене: велетенські шматки м’яса і хліба, запиті чималими ковтками горілки, зникали в їхніх пельках, наче лісові горішки.

Лише жінка повільно жувала їжу. Коли вона нахиляла голову над мискою, погонич блискавично зиркав туди, де випиналася її сукня.

У центрі кімнати смугаста кішка несподівано вигнулася дугою, вищирила зуби, випустила кігті й наскочила на кота. Він завмер, виструнчився і плюнув їй прямісінько в розпечені очі. Самичка обійшла його, стрибнула ближче, на крок відійшла і вдарила лапою по морді. Тепер кіт скрадливо закружляв навколо неї, принюхуючись до п’янкого запаху. Він вигнув дугою хвіст і спробував наблизитися з тилу. Але кішка його не пускала; вона розпласталася на підлозі й оберталася, наче жорно, щоразу тицяючи його в ніс своїми міцними витягнутими лапами.

Зацікавлений мірошник і його сусіди за столом, продовжуючи їсти, мовчки спостерігали за подіями. Обличчя в жінки зашарілося й навіть шия почервоніла. Погонич підводив очі й похапцем знову відводив. Його коротким волоссям стікав піт, і хлопець весь час відкидав пасма з гарячого чола. Лише мірошник спокійно їв, спостерігаючи за котами, і час від часу глипав на дружину та гостя.

Раптом кіт нарешті наважився. Його рухи зробилися легшими. Він наближався до мети. Кицька грайливо поворухнулася, наче збиралася відсахнутися, але залицяльник підскочив угору і гепнувся на неї всіма чотирма лапами. Вчепившись подрузі у загривок, він без зайвих рухів ретельно й справно оволодів нею. Задовольнившись і виснажившись, кіт розслабився. Пришпилена до підлоги самичка пронизливо заверещала й вистрибнула з-під нього. Вона стрибнула на вже захололу піч і взялася там метушитися, наче рибка, вмиваючи лапками шию і потираючи головою теплу стінку.

Мірошникова дружина й погонич забули про свої тарілки. Вони перезиралися, ковтаючи повітря повними їжі ротами. Жінка, важко дихаючи, притримала руками груди і стиснула їх, вочевидь, не тямлячи себе. Погонич переводив очі з неї на котів, облизував пересохлі вуста і силувано ковтав їжу.

Мірошник проковтнув останній шматок, відкинув голову і різко перехилив останню порцію горілки. Попри сп’яніння він підвівся, схопив залізну ложку і, ляскаючи нею по долоні, рушив до юнака. Хлопець приголомшено застиг. Жінка підсмикнула спідницю і взялася копирсатися з вогнем.

Мірошник нахилився до погонича й прошепотів щось у його почервоніле вухо. Юнак підскочив, наче його штрикнули ножем, і почав щось заперечувати. Господар голосно запитав, чи жадав він його дружину. Погонич спаленів, але змовчав. Мірошникова жінка відвернулася й продовжила мити горщики.

Мірошник тицьнув пальцем у кота, що тинявся туди-сюди, і знову зашепотів щось юнакові. Хлопець із зусиллям підвівся з-за столу, збираючись вийти з кімнати. Перекинувши свій ослін, чоловік кинувся навздогін і, перш ніж погонич щось зрозумів, враз штовхнув його до стіни, схопивши однією рукою за горло і впершись коліном у живіт. Хлопець не міг поворушитися. Заціпенівши від жаху і голосно ковтаючи ротом повітря, він щось пробелькотів.

Господиня кинулася до свого чоловіка з благаннями та слізьми. Смугаста кішка, прокинувшись, лежала на печі і згори спостерігала за виставою, а наляканий кіт застрибнув на стіл.

Одним ударом мірошник відкинув жінку подалі. А потім одним жвавим рухом, яким жінки виколупують з картоплі підгнилі місця, встромив ложку хлопцеві в око та провернув її.

Око вистрибнуло з обличчя, як жовток із розбитого яйця, і скотилося мірошниковою рукою на підлогу. Погонич завивав і верещав, однак господар міцно пришпилив його до стіни. Потім закривавлена ложка уп’ялася в друге око, що вистрибнуло ще швидше. На мить воно застигло на хлопцевій щоці, наче непевне, що робити далі; а тоді нарешті сповзло сорочкою на підлогу.

Усе це трапилося миттєво. Я не міг повірити власним очам. У мене промайнув слабенький спалах надії, що виколупані очі ще можна повернути на належне місце. Мірошникова жінка дико заволала. Вона кинулася до сусідньої кімнати і розбудила дітей, що від жаху теж зайшлися слізьми. Погонич закричав, а потім змовк і прикрив обличчя руками. Цівки крові стікали крізь пальці його руками і повільно крапали на сорочку й штани.

Досі розлючений мірошник підштовхнув юнака до вікна, ніби не знав, що той осліп. Хлопець заточився, скрикнув і мало не наштовхнувся на стіл. Господар схопив його за плечі, розчахнув ногою двері і копняками вигнав надвір. Той знову заволав, перечепившись за поріг і впавши на подвір’я. Пси, не знаючи, що трапилося, зайшлися гавкотом.

Очні яблука лежали на підлозі. Я обійшов навколо, вловивши їхній незворушний погляд. Коти боязко вийшли на середину кімнати і почали ними гратися, наче це були клубки ниток. Їхні власні зіниці у світлі каганця перетворилися на вузькі щілини. Тварини перекочували очі, нюхали їх, облизували і лагідно перекидали одне одному м’якими лапами. Тепер здавалося, наче