Анатом - Федеріко Андахазі
— Твій час вичерпано, — й ішла до вбиральні.
Й щодня, о п’ятій вечора, коли тіні від колон Сан-Теодоро й крилатого лева зливалися у суцільну продовгувату смугу, що перетинала площу Сан-Марко, анатом приходив у бордель, несучи свій мольберт, полотно та фарби, клав десять дукатів на нічний столик і навіть не знімав камзола. Змішуючи фарби на палітрі, він повторював, що кохає її і що, хай вона насправді й не знає цього, він бачить у її очах кохання. Він казав їй, що вдруге навіть Божа рука не спромоглася б створити таку красу, що навіть коли господиня не дозволить їм взяти шлюб, він викупить Мону, сплативши за неї всі гроші, які має, що вона покине цей сороміцький бордель, й вони укупі мешкатимуть у його рідній Кремоні. Й Мона Софія, яка, скидалося, геть не слухала його, проводила рукою по своїх стегнах, м’яких та міцних, ніби витесаних з дерева, чекаючи, поки пролунає перший з шести ударів дзвона, і це засвідчить, що час її клієнта вичерпано.
Й щодня, рівно о п’ятій вечора, коли води каналу починали заливати сходи, Матео Колон приходив у бордель на вулиці Бочч’ярі, що недалечко від церкви Святої Трійці, й, навіть не знявши берета, що прикривав маківку, клав десять дукатів на нічний столик і, напинаючи полотно, казав, що кохає її, що вони сховаються разом на іншому боці гори Вельдо чи, при потребі, на іншому боці Середземного моря. Й Мона, замкнувшись у цинічній мовчанці, у зловісній тиші вкладала косу, що діставала їй до стегон, пестила свої соски й геть не цікавилася, як іде робота над портретом. Вона дивилася лише на годинник на вежі, чекаючи, поки залунають дзвони, щоб промовити єдині слова, котрі, як видавалося, спроможна була промовити:
— Твій час вичерпано.
І щодня о п’ятій вечора, коли сонце ставало спекотним та химерним, відбиваючись десятикратно у банях собору Святого Марка, анатом, горблячись під вагою мольберта, образи й решти приладдя, клав десять дукатів на столик й у кімнаті, де пахощі гіркого кохання змішувалися з різким запахом фарб, казав їй, що кохає її, що ладен віддати все, аби викупити її, що вони схороняться на іншому березі Середземного моря, а за потреби — на іншому березі Атлантичного океану. Й Мона, не промовляючи ані слова, гладила папугу, що дрімав на її плечі, наче у кімнаті нікого більше не було, чекаючи, коли постаті на Годинниковій вежі заворушаться, а тоді з солодкою злостивістю у голосі казала:
— Твій час вичерпано.
Протягом усього часу, поки він перебував у Венеції, щодня, рівно о п’ятій вечора, анатом заходив у бордель на вуличці Бочч’ярі, неподалік церкви Святої Трійці, й казав, що кохає її. Так тривало доти, поки анатом дописав портрет і, певна річ, поки у нього не скінчилися гроші. Час його відвідин Венеції сплив.
Принижений, без грошей, з розбитим серцем, у супроводі самотнього крука Леонардіно, Матео Колон повернувся до Падуї, маючи на думці єдине рішення — єдине та невідворотне.
Приворотне зілля
І
Повернувшись до Падуї, Матео Колон здебільшого проводив час, зачинившись у своїй кімнаті. Залишаючи помешкання хіба задля обов’язкової меси та занять в анатомічній залі. Візити потай до покійницької стали нечастими, а згодом узагалі зійшли нанівець. Мерці більше не цікавили його зовсім. Зачинившись у кімнаті, він лише те й робив, що знову гортав старовинні фоліанти з фармакології. Коли він виходив у ліс неподалік абатства, йому вже байдужі були свіжі трупи тварин, на які вказував йому Леонардіно. Незабаром анатом обернувся на некривдну травоїдну тварину. Він зробився фармацевтом. Тягав чували з безліччю трав, які ретельно класифікував, розподіляв на групи, а потім готував з них настоянки.
Матео Колон вивчав властивості мандрагори та беладонни, цикути та селери й дізнався, як ці рослини діють на різні органи. Це був небезпечний задум, оскільки межа, що відділяла фармацевтику від чаклунства, безсумнівно, була досить розпливчастою. Беладонна привертала увагу і медиків, і ворожбитів. Древні греки називали її atropa — негнучка, — приписуючи рослині властивість продовжувати чи урізати життя. Італійцям вона була відома, флорентійські пані використовували сік беладонни, щоб розширити зіниці, надаючи поглядові замріяності, котра — ціною більш-менш постійної сліпоти — наділяла їх незрівнянною принадністю. Матео Колон знався на галюциногенних властивостях чорної блекоти, особливості якої описали ще понад дві тисячі років тому в єгипетських папірусах і про котру Альберт Великий писав, що її використовують чорнокнижники, щоб замовляти демонів.
Він приготував сотні відварів, формули яких було ретельно занотовано, й почав ночами навідуватися до найогидніших борделів Падуї, обвішаний пляшечками. Матео Колон мав на думці не надто вигадливу мету: створити речовину, за допомогою якої він зміг би завоювати мінливу жіночу прихильність. Певна річ, існувало безліч відварів, які всього за декілька дукатів вміла зварити навіть ворожка-початківка. Але він ще не з’їхав з глузду. Поза тим, він закінчив фармацевтичний факультет. Він чудово знався на властивостях усіх рослин, адже читав Парацельса, давньогрецьких медиків та арабських травників.
Серед його нотаток були такі: «Переконатися у дієвості препаратів можна, коли вони потрапляють через рот до травної системи. Часом дієвим є протирання шкіри, хоча це більш марудний спосіб, а результат набагато менш явний та стійкий. Також можна вводити препарати через анальний отвір, хоча у цьому випадку можливі складності з тим, щоб тіло втримало їх усередині, адже речовини можуть спричинити пронос. Також, залежно від обставин, можна вдихати їхні випари, таким чином частки речовини з легень розносяться тілом разом з кров’ю. Але найрекомендованіший спосіб — уживати через рот».
Це, звісно, добре, але як напоїти відваром повій, щоб вони не відмовились? Найпростіший шлях — натерти член густоконцентрованою настоянкою і через реляцію доправити речовину у жіноче тіло.
Результати були жахливими.
