Джерело - Айн Ренд

— Я б скорилася.

— Тепер ти розумієш, чому я цього не роблю. Я не намагатимусь зупинити тебе. Я кохаю тебе, Домінік.

Вона заплющила очі, і він продовжив:

— Ти не хотіла б чути цього зараз? Але я хочу, щоб ти це почула. Нам не потрібно розмовляти одне з одним, коли ми разом. Тому ці слова — для часу, коли ми вже не будемо разом. Я кохаю тебе, Домінік, — це так егоїстично, як факт мого існування. Егоїстично так, як мої легені вбирають повітря. Я дихаю для власних потреб, задля живлення свого тіла, задля виживання. Я даю тобі не жертву й не співчуття, а своє власне еґо та свої сокровенні потреби. Це єдиний спосіб, в який можна любити. Це єдиний спосіб, в який я хочу, щоб ти кохала мене. Якби ти вийшла за мене заміж зараз, я став би всім твоїм світом. Але тоді я не потребував би тебе, а ти не була б потрібна собі — тому недовго кохала б мене. Щоб сказати: «Я кохаю тебе», спочатку треба навчитися вимовляти «я». Якби я зараз прийняв твою самопожертву, вона не дала б мені нічого, крім порожнього кістяка. Якби я її вимагав, то знищив би тебе. Саме тому я не зупинятиму тебе. Я дозволю тобі піти до свого чоловіка. Не знаю, як переживу цю ніч, але я переживу. Ти потрібна мені ціла, як і я сам, така, якою ти залишишся після битви, до якої стаєш. Битви ніколи не бувають безкорисливі.

Вона чула з напруженості його слів, що йому важче їх вимовляти, ніж їй чути їх. І вона слухала.

— Ти повинна навчитися не боятися світу. Не дозволити йому тримати тебе так, як він тримає зараз, не завдавати тобі болю, як це було в суді. Я мушу дозволити тобі навчитися цього. Я не зможу тобі допомогти. Ти повинна знайти власний шлях. Коли знайдеш, повернешся до мене. Вони не знищать мене, Домінік. І вони не знищать тебе. Ти переможеш, тому що обрала найважчий шлях — боротися за свою свободу від світу. Я чекатиму на тебе. Я кажу це наперед, на всі ті роки, поки нам доведеться чекати. Я кохаю тебе, Домінік.

Він поцілував її та відпустив.

15

О дев'ятій ранку Пітер Кітінґ міряв кроками свою кімнату, замкнувшись зсередини. Він забув, що була дев'ята, і Кетрін чекала на нього. Він змусив себе забути її і все, що було з нею пов'язане.

Двері він замкнув, щоб захистися від матері. Минулого вечора, побачивши його нестямне збентеження, вона примусила його розповісти правду. Він бовкнув, що одружився з Домінік Франкон, і пояснив, що Домінік була змушена поїхати з міста, щоб повідомити про це якійсь старій родичці. Його мати аж божеволіла від захоплених зойків і запитань, що він міг на них і не відповідати, приховуючи свою паніку; він не був упевненим, що в нього є дружина і що вона повернеться до нього зранку.

Він заборонив матері будь-кому повідомляти новину, але минулого вечора вона таки зробила кілька телефонних дзвінків, і ще кілька — вранці. І зараз телефон дзвонив безупинно, а нетерплячі голоси запитували: «Це правда?», здивовано зойкаючи і вітаючи. Кітінґ бачив, як новина широкими колами розповзається містом за прізвищами та суспільним становищем людей, які телефонували. Він відмовився відповідати на дзвінки.

Йому здавалося, що кожен куточок Нью-Йорка заливає теплою радістю і лише він сам-один, сховавшись у водонепроникному батискафі своєї кімнати, закрижанів, розгублений і наляканий.

Був майже полудень, коли залунав дзвінок у двері, й він затулив вуха руками, не розуміючи, хто це і навіщо. Потім почув материн голос, пронизливий від захвату, що здавався несамовито дурнуватим:

— Піті, любий, хочеш вийти і поцілувати свою дружину?

Він вилетів у коридор, там справді стояла Домінік, знімаючи м'яку норкову шубу; від її хутра до його ніздрів долинула хвиля холодного повітря знадвору з легкою домішкою парфумів. Вона стримано всміхнулася, дивлячись йому у вічі, і сказала:

— Доброго ранку, Пітере.

На якусь мить він завмер, виструнчившись, і протягом цієї миті пережив усі ці телефонні дзвінки і відчув тріумф, на який мав право. Потім почав рухатися, мов людина на арені переповненого стадіону, й усміхатися так, мов його усмішку висвітлювали прожектори:

— Домінік, моя люба, ти наче здійснена мрія!

Відчуття приреченості остаточно зникло, їхній шлюб став тим, чим і мав стати.

Здається, вона зраділа цьому і мовила:

— Вибач, Пітере, що не дала тобі змоги перенести мене через поріг.

Він не поцілував її, лише взяв руку і доторкнувся вустами вище зап'ястка з недбалою інтимною ніжністю.

Зауваживши, що мати досі стовбичить поруч, звернувся до неї із хвацьким жестом тріумфатора:

— Мамо, це Домінік Кітінґ.

Він побачив, як його мати поцілувала Домінік, а Домінік із поважним виглядом повернула їй цілунок. Місіс Кітінґ захлиналася від захвату:

— Дорогенька моя, я така щаслива, така щаслива, бережи тебе Бог, я й гадки не мала, що ти така красуня!

Він не знав, що робити далі, але Домінік узяла справу в свої руки, просто, не залишивши їм часу на подив. Вона ввійшла до вітальні і сказала:

— Насамперед пообідаймо, а потім, Пітере, ти покажеш мені квартиру. Мої речі будуть тут приблизно за годину.

Місіс Кітінґ розквітла:

— Обід уже приготовано на трьох, міс Фран… — Вона затнулася. — О, дорогенька, а як мені називати вас, серденько? Місіс Кітінґ чи…

— Звісно, Домінік, — без усмішки відповіла Домінік.

— Можливо, слід когось сповістити, чи запросити когось, чи… — почав було Кітінґ, але Домінік урвала його:

— Потім, Пітере. Самі про все дізнаються.

Пізніше, коли прибули її речі, він побачив, як вона без вагань вирушила до спальні, розповіла покоївці, як розвісити її речі, та попросила його перерозподілити одяг у шафах.

Місіс Кітінґ спантеличилася:

— Діточки, хіба ви не збираєтеся кудись поїхати? Усе це дуже раптово й романтично, але як же без медового місяця?

— Так, — відповіла Домінік. — Я не хочу відволікати Пітера від роботи.

Він сказав:

— Це, звісно, тимчасово, Домінік. Потім ми переїдемо до іншої, більшої квартири. Я хочу, щоб ти сама її обрала.

— Навіщо? — відповіла вона. — Не думаю, що це необхідно. Ми залишимося тут.

— Тоді переїду я, — щиросердно запропонувала місіс Кітінґ, не подумавши, бо відчувала перед невісткою незбагненний