Горить свіча - Володимир Кирилович Малик
Був уже пізній ранок, сонце щедро поливало своїм золотом буйну зелень Вовчого яру. Що ж там могло трапитись?
Добриня схопив меча і притьмом кинувся з-за стогу на подвір'я.
Те, що він побачив, страшенно вразило й обурило його.
На дорозі, біля броду через рівчак, стояла велика монгольська гарба, наповнена всіляким добром — лантухами з зерном, вичиненими шкурами хутряних звірів та домашнім скарбом. Четверо монголів порядкували в дворі: один за налигача тягнув до воріт корову, а другий — Ганночку, що, відбиваючись, кричала “рятуйте!”. А ще двоє з шаблями наголо насідали на Кузьму, який відбивався від них кочергою, але поволі задкував до землянки, з дверей якої визирали перелякані діти.
До Ганночки було найближче, і Добриня метнувся туди — сторчма всадив меча в спину нападникові. Той випустив з рук здобич і з глухим стогоном завалився набік.
Тут же тонко свиснули три стріли — і кожна знайшла свою жертву. Всі чотири степові розбійники так і не зрозуміли, звідки звалилася на них біда, полягли, мов підкошена трава.
Все це трапилося так швидко і так несподівано, що й Добриня зі своїми товаришами, і Кузьма з Ганночкою застигли, вражені, там, де стояли, і спантеличено, розгублено дивилися на діло рук своїх — на полеглих чужинців.
До них із сусідніх дворів бігли люди. Теж завмирали у страсі великому.
Що ж тепер буде? Якась жінка почала хлипати, голосити.
Першим опам'ятався Добриня.
— Годі! Не голосіть! — гримнув. — За нашими людьми ніхто з них не голосив, зате вбивали і старого, і малого! Тож туди їм і дорога!.. А тепер слухайте, що я скажу! Трупи відтягніть у глибину яру і закопайте поглибше, щоб звірі не розрили. Коней, якщо не тавровані, можете забрати собі — пустіть на пасовисько. А гарбу порубайте і спаліть, щоб і сліду не залишилося! І останнє — ви нікого не бачили, нічого не чули і нічого не знаєте! Второпали?
— Та вже ж! — закивали головами чоловіки. — Ми нічого не бачили й нічого не знаємо! Будь певен, Добрине, не підведемо!
— От і гаразд. А тепер — за роботу! Зробіть так, як я сказав! — І він повернувся до сестри та до зятя. — А нам — пора в дорогу! Час!
Ганночка заплакала, припала йому до грудей.
— Спасибі, братику, що приїхав і порятував нас. Бо Кузьму убили б нехристи, а мене забрали б! Як би тоді жили наші маленькі Добрики?
Добриня приголубив її, погладив по косах.
— Бережи їх, сестронько! Хай ростуть — на них уся наша надія! Для них будемо жити! Може, хоч вони або їхні нащадки спекаються того ярма, що доля наклала на нас… Прощай! Я загляну незабаром! — І гукнув челяді: — Сідлайте, хлопці, коней! Та міцніше підпруги затягуйте! Дивись — по дорозі ще який-небудь зайда зустрінеться!
Примечания
1
Пороки — стінобитні пристрої.
2
Тьма — монгольський військовий корпус на 10 000 воїнів. Темник — начальник тьми.
3
Переяслав-Руський — тепер Переяслав-Хмельницький.
4
Харманкібе — Київ.
5
Менгу — так називали хана Мунке наші літописи.
6
Тумен — те що й тьма, тобто 10 000 воїнів.
7
Нойони — монгольські феодали.
8
Камча — нагайка.
9
Баатур — визначний воїн, витязь.
10
Ойє — так.
11
Соїл — булава, довбешка.
12
Арати — кочовики-простолюдини.
13
Терджуман — перекладач, товмач.
14
Кипчак — половець.
15
Богол — раб.
16
Кіш — стан, місце розташування орди чи загону кочовиків.
17
Канга — дерев'яна колодка на шию.
18
Чапан — верхній одяг.
19
Гутули — чоботи.
20
Йєка-монголи — великі монголи.
21
Шокпар — бойова булава з залізними гостряками
22
О аруах! — О дух предків!
23
Лядські ворота були розташовані у Хрещатому яру. Ляд, лядина — дрібний ліс, кущі, болото.
24
Джихангір — потомок Чінгісхана, принц крові.
25
Копирів кінець був розташований між теперішньою Львівською площею і вулицею Обсерваторною. З Києвом він сполучався Іудейськими ворітьми (на Львівській площі).
26
Желя, жля — волосяний аркан половців, яким в'язали полонеників.
Див. у “Слові”: карна і жля. Карна — гузир невода, кут, а переносно — бойовий стрій половців при нападі, оточення.
27
Перестріл — відстань, на яку летить стріла.
28
Михайло Всеволодович Чернігівський — син Всеволода Чермного, онук Святослава Київського, героя “Слова о полку Ігоревім”.
29
Нукер — воїн.
30
Поруб — темниця, яма, тюрма.
31
Мангуси — злі духи.
32
Цей вислів означав каяття і прохання про помилування.
33
Руссю в ті часи називалася Київська земля. Всі інші князівства часто називалися українами — Переяславська, Сіверська, Галицька, Волинська, навіть Заліська. Пізніше це слово стало власною назвою — Україна. Поняття “Росія” з'явилося в XVII ст.
34
Послушник — монастирський прислужник, що готується стати ченцем.
35
Навороп — роз'їзд, передовий загін, розвідка.
36
Клич (тюрк.) — довгий захалявний ніж.
37
Мати Бели IV була половчанкою.
38
Китати (монг.) — китайці, китатським — китайським.
39
Мстиславів город був розташований у районі Володимирської горки.
40
Бабин торжок — торговий майдан на Горі, у Верхньому Києві, пізніше — центральний майдан перед Десятинною церквою.
41
Князь Рюрик, сучасник “Слова”, помер 1215 року.
42
Тепер — село Дзвонкове.
43
Снем — нарада, збори.
44
Калка — тепер р. Кальчик у Донецькій області.
45
Це ім'я наводить у своїх записах Плано Карпіні.
46
Пушта — степ, пуща.
47
Тумак — шапка.
48
Обезьких — Кавказьких, абхазьких.
49
Низовські землі — Володимиро-Суздальські землі.
50
Поршани — ті, що жили по р. Росі.
51
Велика Угорщина — прабатьківщина угорців на південному Уралі
52
Котора — міжусобиця.
53
Куль-Оба — Керченський півострів.
54
Болохівська земля — невелике князівство між Київською та Галицько-волинською землями.
55
Бебряних
