Аеропорт - Артур Хейлі

що Ґерреро купив у аеропорту авіастрахування на суму триста тисяч доларів і що йому на це ледве вистачило грошей, тож здавалося, ніби він відправлявся в подорож за п’ять тисяч миль не тільки без змінного одягу, але й без грошей; і нарешті — можливо, випадково, а можливо, й ні — місіс Інез Ґерреро, єдина бенефіціарка, вказана у страховому полісі її чоловіка, яка блукала терміналом сама не своя.

Поки Мел говорив, до кабінету ввійшов митний інспектор, Гаррі Стендіш, досі в уніформі, а за ним — Банні Воробйофф. Банні йшла непевною ходою, запитально роззираючись навколо на незнайомих людей та оточення. Коли вона осягнула суть того, що Мел говорив, то зблідла і здавалася наляканою.

Не прийшов тільки агент відправлення, який відповідав за посадку на виході номер сорок сім, коли Рейс Два відлетів. Керівник персоналу, з яким Таня поговорила кілька хвилин тому, повідомив, що зміна цього агента закінчилася і він, найімовірніше, поїхав додому. Таня наказала залишити повідомлення, щоб агент зв’язався телефоном, як тільки прибуде. Вона сумнівалася, що щось дасть повернути його сьогодні назад до аеропорту; як мінімум, вона вже знала, що агент не пам’ятає, як Ґерреро сходив на борт. Але хтось інший може захотіти розпитати його по телефону.

— Я скликав сюди поки що всіх причетних, — пові­домив Мел керівника ТУО, — на випадок, якщо у вас чи ще у когось будуть запитання. Перш за все ми мусимо вирішити — і це значною мірою твоє рішення, — чи до­статньо у нас інформації, щоби повідомляти командира Рейсу Два. — Мелові знову згадалося те, що він тим­часово витіснив з голови: що командир літака — його шваґер, Вернон Демерест. Пізніше, розумів Мел, йому, ймовірно, доведеться переосмислити певні можливі наслідки. Але не зараз.

— Я думаю над цим. — Берт Везербі був похмурим; він обернувся до Тані. — Що б ми не вирішили, я хочу, щоб цим зайнялася служба перевезень. Дізнайся, чи Ройс Кеттерінґ досі на базі. Якщо так, то швидко приведи його сюди. — Командир Кеттерінґ був старшим пілотом «Транс Америки» в аеропорту Лінкольна; саме він сьогодні виконував випробний політ літака Н-731-ТА, перед тим як Рейс Два, «Золота Каравела», відлетів до Рима.

— Так, сер, — сказала Таня.

Поки вона говорила по телефону, задзвонив інший апарат. Мел підняв слухавку.

То був керівник польотів.

— Маю звіт, який тобі був потрібен, стосовно Другого «Транс Америки». — Один з дзвінків кілька хвилин тому Мел зробив до авіадиспетчерської служби, просячи інформації щодо часу зльоту та перебігу польоту.

— Кажи.

— Зліт відбувся о 23:13 за місцевим часом.

Очі Мела повернулися до годинника на стіні. Зараз майже десять по півночі; літак перебуває в повітрі майже годину.

Керівник польотів продовжив:

— Чиказький центр передав радіолокаційне керування рейсом на Клівлендський о 27-й хвилині по півночі за стандартним східним часом209, Клівленд передав рейс на Торонто о 01:03; тобто сім хвилин тому. Наразі центр у Торонто повідомляє, що літак біля містечка Лондон, штат Онтаріо. Маю ще інформацію — висоту, швидкість, звісно, — якщо тобі потрібно.

— Наразі досить, — відповів Мел. — Дякую.

— Ще одне, містере Бейкерсфелд.

Керівник польотів підсумував останнє повідомлення Джо Патроні щодо злітно-посадкової смуги три-нуль: вона буде непридатна для роботи ще як мінімум годину.

Мел слухав нетерпляче; інші питання здавалися набагато важливішими.

Поклавши слухавку, Мел повторив інформацію щодо місцезнаходження Рейсу Два керівникові ТУО.

Таня закінчила розмову по іншому телефону. Вона повідомила:

— Служба перевезень знайшла командира Кеттерінґа. Він уже йде.

— Та жінка, дружина пасажира… — сказав керівник ТУО. — Як її звуть?

Нед Ордвей відповів:

— Інез Ґерреро.

— Де вона?

— Ми не знаємо. — Поліцейський пояснив, що його люди прочісують аеропорт, хоча жінка, можливо, вже пішла. Він додав, що міський штаб поліції повідомили, і всі автобуси з аеропорту до міста перевіряють після прибуття.

— Коли вона була тут, — пояснив Мел, — ми й гадки не мали…

Керівник ТУО пробуркотів:

— Ми всі були зайняті. — Він глянув на Таню, тоді на митного інспектора Стендіша, який поки не зронив ні слова. Таня знала, що керівник ТУО з жалем пригадує свої ж слова: «Забудь про це!»

Тоді він повідомив їй:

— Нам доведеться щось сказати командирові літака. Він має право знати стільки ж, скільки й ми, хоча у нас наразі лише здогадки.

Таня запитала:

— Варто подати йому опис зовнішності Ґерреро? Командир Демерест, можливо, захоче розпізнати його непомітно для самого Ґерреро.

— Якщо так, — зазначив Мел, — то ми допоможемо. Є люди, які бачили того чоловіка.

— Добре, — підтвердив керівник ТУО, — ми над цим попрацюємо. Таню, ти тим часом зв’яжися з нашим диспет­чером. Скажи, що за кілька хвилин йому надійде важливе повідомлення і щоби під’єднав систему вибіркового виклику до Рейсу Два. Хочу, щоб це зберігалося в таємниці, а не щоб чули всі охочі. Принаймні наразі.

Таня знову взялася за телефон.

Мел звернувся до Банні:

— Ви міс Воробйофф?

Коли дівчина нервово кивнула, інші повернули погляди на неї. Очі чоловіків