Темний ліс - Лю Цисінь

Тільки розпочавши виступ, оратор негайно наразився на «приязнь» аудиторії: в нього полетіли щойно зібрані фермерські томати. Ухиляючись від зливи овочів, політичний діяч напучував слухачів:

— Я прошу всіх пригадати, що це вже друга за ліком ера гуманізму після епохи Нового відродження! У наш час ми шануємо всі форми життя й цивілізаційні досягнення всіх рас. Ви зігріті світлом цієї ери, хіба не так? Ви, пробуджені, користуєтеся всіма правами нашого суспільства, не відчуваєте жодної дискримінації з нашого боку. І що найважливіше — цей принцип не лише закріплений у Конституції та законах, але й одностайно підтримується всіма членами нашого суспільства. Хіба ви не відчуваєте цього? Трисолярис також є великою цивілізацією Всесвіту, і його право на існування має бути визнане й толероване людським суспільством. «Світло Сонця» — не благодійний проект, а підтвердження прихильності до цінностей цивілізованих людей! Якщо ми… Агов, бовдури, ану робіть свою справу!

Останній вигук оратора адресувався членам його команди, які завзято збирали на сцені фермерські помідори — дорогу їжу в підземному місті. Побачивши цю комедію, пробуджені почали жбурляти на сцену й картоплю з огірками та загасили конфлікт жартами.

Опівдні всі мешканці містечка висипали на вулиці. На центральній площі накрили багатий імпровізований стіл, заставлений численним стравами з місцевих продуктів. Запросили до частування навіть «містера Дунго» із помічниками. Бенкетували аж до заходу сонця, й навіть сутінки здавалися особливо мальовничими: рухливі піщані дюни за межами поселення в помаранчево-червоному світлі призахідного сонця набули незвичного кремового відтінку, перетворилися на переплетіння оголених жіночих тіл…

Вечірній випуск новин наново розбурхав уже напівсонну громаду: конгрес ухвалив резолюцію про об'єднання сил усіх трьох флотів — Азійського, Європейського й Північноамериканського — та відрядження флотилії з 2015 бойових кораблів на перехоплення трисоляріанського зонда, який уже перетнув орбіту Нептуна!

Після таких новин святкування поновилося, феєрверк знову освітив нічне небо, але багато хто не приховував роздратування й не скупився на в'їдливі коментарі.

— Оголошувати загальну мобілізацію понад двох тисяч військових кораблів заради одного маленького зонда?

— Це все одно, що рубати курці голову двома тисячами сокир!

— Бити з двох тисяч гармат по одному горобцю! Куди ж це годиться?

— Ну ж бо, зглянеться на ОКФ! Можливо, це виявиться єдиним в історії воєнним маневром проти Трисоляриса.

— О, звісно! Якщо це можна так назвати.

— Та ставтеся до цього як до проведення військового параду для демонстрації міці людського флоту! Ми ж налякаємо Трисолярис до смерті! Вони обов'язково над-зюрять у штани, якщо взагалі до такого здатні.

— Ха-ха-ха!!!

Опівночі з'явилося нове повідомлення про те, що об'єднана ескадра флоту відлітає з баз поблизу Юпітера. Громадянам повідомили: можна буде неозброєним оком побачити це в південній частині неба. Натовп уперше від початку святкування вгамувався — кожен шукав у нічному небі Юпітер. Для багатьох це виявилося непростим завданням, але зрештою за допомогою підказок астрономів із телевізійної передачі всі знайшли крапку, що світилася у південно-західній частині неба. Світло від випромінювання двигунів поки долало відстань до Землі, що дорівнювала п'яти астрономічним одиницям. За 45 хвилин Юпітер у нічному небі раптово пояскравішав, затьмарив світло Сиріуса й перетворив планету на найяскравіше небесне тіло. Поступово від Юпітера почала віддалятися яскрава зоря, ніби душа вилітала з планети. Яскравість газового гіганта поверталася до звичних показників. Зоря повільно рухалася, щораз далі від Юпітера — флот прискорювався, прямував назустріч зонду.

Майже одночасно до Землі долетів і сигнал прямої трансляції з юпітеріанських баз: дві тисячі маленьких сонць на тлі чорнильної темряви космосу вишикувалися в прямокутник! Вони постали серед вічної ночі Всесвіту, нагадуючи людям рядки Святого писання: «І сказав Бог: Хай станеться світло! І сталося світло»[70]. Здавалося, що не сяйво двох тисяч сонць охопило Юпітер і його супутники, а незгасне полум'я. Атмосфера планети під дією опромінення двигунів так іонізувалася, що розряди блискавок спалахували над половиною її поверхні, перетворивши газове море на електричну ковдру. Кораблі й далі прискорювалися, не порушуючи ідеального прямокутника, й світіння від двигунів палало яскравіше за Сонце.

Із потугою грозового фронту флот поринав у глибини космосу, демонструючи Всесвіту велич гідності й незламності людського духу. Саме тепер сталося остаточне його звільнення. Цей звитяжний дух пригнічувався впродовж двох століть від часу першого знімка, що підтверджував рух трисоляріанського флоту в напрямку Землі. Здавалося, цієї миті всі зорі Чумацького Шляху, підкреслюючи урочистість моменту, зумисне потьмянішали, дали змогу Людині, яка поєднала в собі Божу й земну сутність, гордо зробити крок уперед перед Всесвітом.

Усі довкола плакали від радості й усвідомлення історичної значущості моменту, який провіщав славетне продовження людства в далекому майбутньому. Здавалося, кожен був щасливий і пишався приналежністю до роду людського.

Але не всі поділяли загальне захоплення — й Ло Цзі був одним із таких. Він переводив погляд з одного щасливого обличчя до іншого, аж поки не вгледів Ши Цяна, який спокійно курив біля широкоекранного голографічного телевізора й споглядав святкування з поблажливістю відлюдника.

Ло Цзі підійшов до нього.

— Що ти взагалі…

— А, вітаю, друже! Хтось же має бути напоготові, — відповів Да Ши, не відриваючи погляду від натовпу, що вирував перед ним — Загальна радість легко перетворюється на горе, й зараз, до речі, саме така мить. Як-от вранішній виступ нашого недолугого політика: якби я своєчасно не розпорядився принести помідорів, його закидали б камінням. І хтозна, чим би все це скінчилося.

Ши Цяна нещодавно призначили керівником муніципальної поліції Нового життя-5. Такий кар'єрний злет пробудженого здавався трохи дивним, адже громадянину Азійського флоту, а не Китаю, отримати призначення на державну посаду було вкрай важко. Але його роботу одноголосно схвалили мешканці містечка, тож експеримент вважався вдалим.

— Та й за вдачею я не схильний до того, щоби піддаватися загальним настроям, — резюмував Да Ши й поплескав Ло Цзі по плечі: — Та й ти, друже мій, теж, як бачу.

— Атож, — кивнув Ло Цзі. — Я завжди жив сьогоденням. Де я і де те майбутнє? Тим паче, аж таке далеке. Але без моєї згоди мене запхали в рятівники людства, тож тепер маю право на своєрідну компенсацію за моральну травму. Віриш чи ні, Да Ши, а я піду спати. Нарешті зможу заснути спокійно.

— Може, спочатку привітаєшся зі своїм колегою? Той хлопець нещодавно приїхав, і йому перемога людства може здатися не такою приємною, як тобі.

Приголомшений Ло Цзі глянув, куди вказував Да Ши, та