Апостол черні - Ольга Юліанівна Кобилянська

126

Тиха, як ніч, глибока, як море, твоя любов повинна бути.

127

C. 363 — «На латинські свята […], а на грецькі […]» — йдеться про дві системи лічення великих проміжків часу, два календарі. У 46 р. до н. е. Юлій Цезар запровадив новий, так званий юліанський календар (старий стиль). У народі дати за національним календарем називаються латинськими. Неточності у цьому календарі виправила календарна реформа, яку здійснив у 1582 р. Папа Римський Григорій XII. Григоріанський календар (новий стиль) запровадили з 14 лютого 1918 р. Різниця між юліанським і григоріанським календарями зростає: у XVIII ст. вона становила 11 днів, у XIX ст. — 12 днів, у XX і XXI ст. — 13 днів. У народі григоріанський календар звуть грецьким.

Так, наприклад Різдво за новим стилем — 7 січня, а за старим (юліанським, латинським) — 25 грудня.

128

С. 366 — «[…] на подорож до Швейцарії або Мерану»

Меран — муніципалітет у Франції. Це орган міського самоврядування, а також споруда, у якій він розташовується.

Мерано — муніципалітет в Італії.

Отже, в романі йдеться про можливу подорож тети Ціллі до Швейцарії, Франції чи Італії на санаторне лікування.

129

С. 366 — «Наша Швейцарія над Дніпром» — так поетично назвала Дора Вальде Україну, зокрема ту її частину, що була відмежована кордонами від Буковини і Галичини. Це так звана Велика Україна, Східна Україна, яка належала до Росії, а потім — до СРСР, тоді як Галичина — до Польщі, Буковина — до Румунії, Закарпаття — до Чехословаччини. Саме Дора Вальде мріяла здійснити подорож туди, у своєрідну «нашу Швейцарію над Дніпром». Сама ж авторка роману О. Кобилянська один-єдиний раз в житті, у серпні-вересні 1899 р. побувала в Києві, Каневі і на хуторі Зелений Гай — під Гадячем (Полтавщина). Про цю мандрівку залишилися такі епістолярні враження письменниці у листі від 21 серпня 1899 р. до батьків, Марії та Юліана Кобилянських: «Київ — місто чудове, говорять, що найкраще в Росії. Розташоване високо над Дніпром; рівняється своєю красою хіба з Неаполем в Італії. […] Тут, в Києві, кожний може переконатися, що українці були і що вони мають право бути і в майбутньому — на кожному кроці стільки історії, дуже багато!» (з кн.: Кобилянська О. Твори: В. 5 т. — Т. 5. — К.: Держлітвидав, 1963. — С. 423—424).

130

С. 372 — «[…] за часів Вишневеччини і Четвертинського […]» — йдеться про Ярему Вишневецького (1612—1651) — українського магната, князя, який у 1631 р. прийняв католицтво. Діставши у 1649 р. звання коронного гетьмана, боровся за відновлення польсько-шляхетського панування в Україні, вів політику спольщення українського населення.

Четвертинський Олександр (?—1769) — представник українського магнатського роду на Правобережній Україні та в Білорусі. Був брацлавським підкоморієм, учасником Барської конфедерації 1768 р. Це військово-політичне об’єднання відстоювало збереження необмежених прав і привілеїв польської шляхти і католицької церкви. Розправлялося з білоруським і українським населенням, що викликало повстання Коліївщина.

У романі «Апостол черні» О. Кобилянська згадує про часи Вишневеччини і Четвертинського (XVII і XVIII ст.) як про період панування польської шляхти, епоху насаджування католицької віри і польської мови серед українців. Цим самим авторка підсилює розуміння несправедливих закидів пана Альбінського щодо зміни національності, яку він пропонує Юліянові Цезаревичу. Цю умову — тотального спольщення — ставить дід Дори Вальде, коли дізнався про намір Юліяна з нею одружитися. Причому сама Дора заявила, що не хотіла б заміж за зрадника.

131

С. 373 — Америка — частина світу в Західній півкулі, між Атлантичним і Тихим океанами. Складається з двох материків — Північної і Південної Америки. У цьому контексті (коли Юліян говорить про поїздку до Америки) йдеться про країну, відому під назвою Сполучені Штати Америки (США). Це держава, розташована у Північній Америці. Поділяється на 50 штатів і округ Колумбія.

132

С. 377 — Кассандра — у давньогрецькій міфології найвродливіша дочка троянського царя Пріама і його дружини Гекуби. Мала дар віщування, але її правдивим, лиховісним пророкуванням ніхто не вірив. У переносному значенні «віщування Кассандри» — це лиховісні пророцтва, які викликають недовір’я, а сама Кассандра — віщувальниця біди.

У романі О. Кобилянської «Апостол черні» дід Альбінський називає «старою Кассандрою» тету Олю за те, що вона пророкує нещастя, заступається за молодих закоханих Дору і Юліяна.

133

С. 381 — […] день Маланки […] — за християнським календарем, напередодні Нового року (а за старим стилем Новий рік і свято Василія Великого припадає на 14 січня) святкують день преподобної Меланії. У народній традиції об’єднались два свята, і тепер маємо Щедрий вечір, або свято Меланки (Маланки) — 13 січня.

У цей день є парубоча і дівоча «Маланка». Парубок переодягається у Маланку, яка ходить з «почтом»: дід, ведмідь, коза, циган, циганка, чорт. Дівчина вбирається у Василя — молодого Маланки. Звичай маланкування, що супроводжується жартами, щедрівками, веселими піснями, особливо популярний на Буковині.

У день Маланки дівчата ворожать, як і в день Святого Андрія.

134

С. 382 — «[…] слова старого Гердера […]»

Гердер Йоганн Готфрід (1744—1803) — німецький філософ, письменник-просвітитель. Був одним із засновників філософії історії. Відстоював пантеїзм — філософсько-релігійне вчення, за яким Бог ототожнюється з природою. Гердер намагався розглядати історію людства як закономірний поступальний процес. Один із натхненників і теоретиків літературного руху «Буря й натиск», який зародився в Німеччині у 1770—1780 pp.

О. Кобилянська наводить слова «старого Гердера, що пророчив нам роль нової Греції, завдяки гарному підсонню, веселій вдачі, музиці та родючій землі». У фіналі твору на цього німецького філософа посилається Юліян Цезаревич, коли розмовляє із дружиною Дорою. Сама письменниця, як засвідчено в її «Автобіографії» (1927), була обізнана із працями Гердера: «Брати мої старші, що перебували в школах і вертали на ферії, були моїми дорадниками й авторитетами, особливо коли повступали на академію в Чернівці, де мали можливість час від часу достарчати мені доступні й поважні твори таких німецьких класиків, як Гете, Шіллер, відтак Шекспір, що ставав мені щодалі милішим, то знову твори Гейне, дещо з Гердера й ін.» (з кн.: Кобилянська О. Твори: В 5 т. — Т. 5. — К.: Держлітвидав, 1963. — С. 219).

135

С. 382 — «[…] ролю нової Греції […]» — йдеться про новий варіант Еллади — Стародавньої Греції — групи держав, які існували на території Балкан, островів Егейського моря, на берегах Мармурового й Чорного морів, узбережжі Південної Італії, Південної Франції та східної частини острова Сіцілія.

Розквіт Стародавньої Греції пов’язаний з піднесенням Афін,