💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Коротка історія семи вбивств - Марлон Джеймс

Коротка історія семи вбивств - Марлон Джеймс

Читаємо онлайн Коротка історія семи вбивств - Марлон Джеймс
ножиком для очищення яблук. Кучеряві пасма — як лев’яча грива, і м’язи — аж блищать під місяцем... Тільки двоє на цілому світі знають, що «Опівнічні рейвери» — це про мене.

Політику я ненавиджу. Ненавиджу те, що від мене вимагається знати. Татусь каже, що нікому не вдасться витурити його з рідної країни, але водночас він знає, що бандити набирають силу. Як би мені хотілося бути багатою, як би хотілося працювати... і... я сподіваюся, що він хоча б пам’ятає ту ніч на своєму балконі, з яблуком у руці. Ми маємо родину в Маямі — у саме тому місці, куди нам сказав забиратися Майкл Менлі[62], якщо ми того захочемо.

Нам би знайшовся там притулок, але татусь не хоче витрачати грошей. Прокляття, Співак тепер так піднявся, що його ніхто не може більше й побачити — навіть жінка, яка знає його ліпше, ніж більшість жінок. Утім, я не тямлю, про що кажу. Це просто жіноча маячня. Ти пізнала чоловіка чи відкрила якусь таємницю тільки через те, що дала йому залізти у твої трусики? Повне лайно, бо тепер ти знаєш ще менше, ніж колись. Він і не гукне тобі вслід.

Я стою через дорогу, чекаю на зупинці автобуса, пропустила вже два. А тоді й третій. Він так і не вийшов через передні двері. Ні разу він не зробив так, щоб я могла прожогом кинутися до нього через дорогу з криком: «Пам’ятаєш мене? Сто років не бачилися! Мені потрібна твоя допомога!»

Бам-Бам

олини в гето завозять двоє. Один показує м’ні, як ними користуватися. Але спочатку вони завозять інше. Солену телятину і кленовий сироп «Ант Джемайма», з якими на’іть ніхто не знає, що робити, і білий цукор. А ще «Кул-Ейд», «Пепсі», великі лантухи борошна та інші речі, які в гето нікому не по кишені, а якщо й по кишені, то де їх купиш? Коли я вперше почув від Папи Ло про те, що наближаються вибори, він сказав це хмуро й приглушено — так, ніби десь гуркнув грім, так, ніби ось-ось упаде злива, і від цього нікуди дітися. Його відвідують різні люди, всі несхожі на нього (дехто з них червоніший за Фаннібоя), майже білі. Вони підкочують на блискучій тачці, а потім їдуть, і ніхто не питає, але всі знають.

А тимчасом повертаєшся ти. Ти тепер більший, ніж Десмонд Деккер, більший, ніж «Скаталайтс»[63], більший, ніж Міллі Смолл[64], більший на’іть, ніж білі люди. А Папу Ло ти знаєш відтоді, як у вас обох ще не було на грудях волосся, і ти їдеш до нього — через гето, як той нічний злодій, — але я тебе бачу. Біля мого будинку, де мені сказав стояти Папа Ло. Бачу, як ти під’їжджаєш, тільки ти і Джорджі. А Папа Ло верещить мало не як дівчисько й вибігає тебе обійняти, і ти обіймаєш його; а ти ж невисокий, і тобі доводиться кричати, щоб він поставив тебе на місце, і що досить вже обіймів і лапань, а то ти почнеш плутати його з Міком Джаґґером. Ти перетворюєшся на людину, що торочить про величезну кількість людей, яких ніхто не знає, і ти розповідаєш, як кокаїнник, що називає себе Слай Стоуном (а насправді в нього оте нібито дівоче ім’я Сильвестр[65]), дав тобі місце на розігріві — все ’дно що кинув кістку псові, — а ти вискочив на сцену і розмазав те місце, але хтось із чорних сказав: «Що це за повільне гіпацьке лайно?» І ти їм взагалі не подобаєшся, а тому кажеш: «Та пішли ви всі під хвіст, лучче я буду виступати у власному турі». А Слай Стоун просто йде геть і нюхає далі свій кокс, кидаючи тебе в Лас-Веґасі. Його ми теж не знаємо, але тепер ти — той, хто розповідає про людей, яких не знаємо ми. Ти пояснюєш, що фани кокаїнника були не годні відчути справжні вібрації — і того ти їх після чотирьох шоу покинув.

Але це була лише вода під мостом. Ти валандаєшся Вавилоном, і решту історії може розказати Папа Ло, бо її знають усі. Тому Папа Ло розповідає, а ти ті’ки киваєш. А потім кажеш, що тре’ поговорити, однак це може зачекати, бо ж усі чули, що ти — в Копенгагені, й усі зараз кинуться дякувати та нахвалювати страждальця, який став великою зіркою, але не забуває інших страждальців, які все ще страждуть; а хтось дякує тобі за гроші, бо тепер ти годуєш три тисячі людей; про це всі знають, однак ніхто не каже; а тачка в тебе побита й геть не така, яку ми ждали побачить, — і це мене бісить, бо нема нічо’ хужого, чим коли людина має гроші, але прикидається, що не має, це все ’дно що косить під бідняка. А якась жінка обіймає тебе й каже, що в неї є тушкований горох, а ти їй: «Матусю, ти ж знаєш, я до свинини не торкаюся», а вона тобі: «Та це ж пісний горох! Ти тако’о й не бачив!» І тоді ти кажеш: «Біжи, матусю, і принеси м’ні добру миску, найбільшу миску на кухні, і тягни ї’ в дім Папи Ло, бо м’ні з ним тре’ ба’ато перебалакати». І ви з Папою Ло йдете, з вами ніко’о, на’іть Джосі Вейлз лишається зовні. А я дивлюся, як Джосі Вейлз дивиться, як ви йдете, а він лишається, — і дивиться, і сичить.

Ті двоє, що завозять волини в гето, бачать, що ти «відспівуєшся» від їхніх рук, — і їм це дуже не до шмиги. Тут, на околицях, ніхто не співає тобі славу та дяку. І вже точно не той, хто завозить волини у Вісім Провулків, де, як і раніше, правує Шота Шериф. Цей чоловік зна, що його партія йде на вибори і їй тре’ перемогти, лишитися при владі, дати владу народу, всім своїм товаришам та соціалістам. І Сирієць, який завозить волини в Копенгаген і прагне виграти вибори — та так, що самого Бога на його престолі готовий посунути, — теж тобі не виспівує. Й Американець, який приїжджає з волинами, знає: той, хто переможе в Кінгстоні, здобуде Ямайку, а той, хто переможе в Західному Кінгстоні, здобуде Кінгстон, — і знає ще до того, як хтось у гето

Відгуки про книгу Коротка історія семи вбивств - Марлон Джеймс (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: