Вірнопідданий - Генріх Манн

— Хіба тут написано Кюлеман? Тут написано Бук! Якщо Кіблеман ще ворушить язиком, він муситиме визнати, що це був не він. Це був старий Бук!

При цьому він усе ж таки стежив за трибуною, де стало незвичайно тихо. Члени комітету метушились, але розмовляли пошепки. Старого Бука вже не було.

— Що трапилося?

В залі також стало спокійніше, хоч ніхто не знав чому. Нарешті хтось сказав:

— Кажуть, Кюлеман помер.

Дідеріх скоріше відчув це, ніж почув. Він раптом перестав переконувати і надриватися. Від хвилювання він мимоволі скривив обличчя. На звернені до нього запитання не відповідав, чув навколо безглуздий хаос звуків і погано усвідомлював, де він. Потім прийшов Готліб Горнунг і мовив:

— Що ви скажете, він помер. Я був нагорі, вони викликали його по телефону. Саме в цей момент він помер.

— В слушний момент, — сказав Дідеріх і з подивом озирнувся, ніби прокинувшись.

— Перст божий знов себе виправдав, — вирішив пастор Цілліх, і Дідеріх не міг не визнати, що цим перстом як-не-як нехтувати не слід. Що було б, коли б він указав долі інший шлях?..

Партії в залі розпалися, втручання смерті в політику обернуло членів цих партій на мирних людей; вони розмовляли півголосом і розходилися додому. Уже опинившися на вулиці, Дідеріх дізнався, що старий Бук знепритомнів. «Нецігська газета» повідомила про «трагічне закінчення передвиборних зборів» і присвятила «високозаслуженому громадянинові Кюлеману» почесного некролога. Коли й сталися речі, які потребують роз’яснення, то на покійного, в усякому разі, не лягала пляма… Дальші події розгорнулися по тому, як Дідеріх і Наполеон Фішер поговорили віч-на-віч. Напередодні перебалотування відбулися збори «партії кайзера», на які були допущені й супротивники. Дідеріх виступив і полум’яними словами затаврував продажність демократії та її голову в Нецігу, назвати якого — обов’язок кожного монархіста, — проте він усе ж таки визнав за краще не називати його.

— Бо мої груди, панове, гордо здіймаються від свідомості того, що я роблю послугу нашому блискучому кайзерові, зриваючи машкару з його найнебезпечнішого ворога і доводячим вам, що цей ворог так само думає лише про зиск. — Тут його пройняла думка, або йому пригадалося, він і сам не знав. — Його величність зволили мовити високі слова: «Мої африканські володіння за ордер на арешт Еугена Ріхтера!» Я ж, панове, віддаю до рук його величності найближчих друзів Еугена Ріхтера! — Він дав одшуміти бурхливим оплескам, потім трохи стишив голос. — І тому, панове, у мене є особливі підстави гадати, чого сподіваються від «партії кайзера» у високих, дуже високих колах. — Він схопився за кишеню, начебто в ній і цього разу лежали вирішальні дані; і раптом на весь голос: — Хто й тепер ще віддасть свій голос вільнодумним, той не вірнопідданий!

Збори були з цим згодні, і тому Наполеон Фішер, що був тут приявний, зробив спробу вказати на логічні наслідки такої точки зору. Дідеріх відразу втрутився.

— Виборці-націоналісти з прикрістю спевнять свій обов’язок і оберуть менше зло. Але я перший з обуренням відкидаю будь-яку змову з крамолою!

Він до того часу стукав кулаком по кафедрі, поки Наполеон Фішер не щез. А на доказ щирості Дідеріхового обурення в день перебалотування на шпальтах соціал-демократичного «Голосу народу» можна було прочитати, під іронічні вихватки на адресу самого Дідеріха, все, що він сказав про старого Бука, — тут уже ім’я було назване.

— Геслінг спіймався, тепер старий Бук запізве його до суду, — говорили виборці. Але багато хто відповідав:

— Це старий Бук спіймався, Геслінг багато дечого знає.

І вільнодумці, оскільки до них доходив голос розуму, вважали, що час стати обережнішими. Коли вже націоналісти, з якими, мабуть, жарти кепські, вважають, що треба голосувати за соціал-демократа… А якщо соціал-демократ пройде, де краще бути серед тих, які голосували за нього, бо інакше попадеш під бойкот робітників…

Все вирішилось о третій. годині дня. На Кайзер-Вільгельмштрасе пролунали сигнали тривоги. Всі кинулися до вікон і дверей, щоб довідатися, Де горить. Вулицею, в мундирах, марширували члени Товариства воїнів. Його прапор указував їм дорогу честі. Кюнхен, що командував походом, хвацько зсунув на потилицю каску і, викликаючи жах у глядачів, махав шаблею. Дідеріх ішов нога в ногу з усіма, тішачи себе певністю, що далі все відбуватиметься за командою, механічно. Треба лише крокувати, і старий Бук перетвориться в кисіль під розміреним кроком влади! л На другому кінці вулиці новий прапор підхопили під горді вигуки «слава» і оглушливий рев оркестру. Колона, подовжена, що й оком не зглянеш, вірними синами батьківщини, які до неї вливалися, досягла Кляпшової пиварні. Тут вона розбилася на загони, і Кюнхен скомандував; «Вибирати!»

В передпокої уже чекав виборчий комітет, парадно вбраний, з пастором Цілліхом на чолі. Кюнхен войовничо скомандував: «Вперед, хлопці, до урн!. Ми голосуємо за Фішера!» — після чого, під звуки сурм, воїни рушили з правого флангу на виборчу дільницю. За ними слідом пішла вся колона. У Кляпша, який не сподівався такого ентузіазму, вже не вистачало пива. Під кінець, коли справа націоналізму, здавалося, дала все, на що вона була здатна, прибув, зустрінутий вигуками «слава», бургомістр доктор Шеффельвейс. Він цілком відкрито взяв червоного бюлетеня, а проголосувавши, здавався радісно схвильованим.

— Нарешті! — сказав він, стискаючи Дідеріхові руку, — Сьогодні ми перемогли дракона!

— Ви, пане бургомістре? — безжально відповів Дідеріх. — Ви ще наполовину стирчите в його пащі. Коли б він, подихаючи, не захопив і вас із собою.

Доктор Шеффельвейс зблід, а в цей час залунало нове: «Слава! Вульков!..»

Понад п’ять тисяч голосів за Наполеона Фішера! Гецтейфель, який ледве набрав три тисячі, був зметений націоналістичною хвилею, і до рейхстагу вступив соціал-демократ. «Нецігська газета» констатувала перемогу «партії кайзера», бо саме їй Неціг завдячує тим, що впала фортеця вільнодумства, — проте Нотгрошен цією заявою не викликав ані особливого задоволення, ані