Мобі Дік, або Білий кит - Герман Мелвілл

class="p1">Отже, дихальний канал кашалота, призначений переважно для передачі повітря, розташований горизонтально; він простягається на кілька футів уздовж голови біля самої поверхні, проте не посередині, а ближче до одного боку; цей дивовижний канал вельми нагадує газопровідну трубу, що тягнеться з одного боку міської вулиці. Знову постає питання — чи є цей газопровід водночас і водопроводом; іншими словами, чи є фонтан кашалота просто парою від його дихання, чи видихнуте повітря змішується з водою, яку він всотує ротом і випускає через дихальний отвір. Доведено, що рот кита непрямо сполучається з дихалом, проте довести, що це сполучення служить для випуску води, неможливо. Адже кит, здавалося б, насамперед мусить випускати воду під час харчування, коли всотує її разом з їжею. Але їжа кашалота міститься глибоко під водою, і звідти він не може випускати фонтани, навіть якби хотів. До того ж, якщо ви уважно до нього придивитеся і з годинником у руці простежите за його поведінкою, то побачите, що в кашалота в спокійному стані існує стале співвідношення між частотою випускання фонтанів і нормальною частотою дихання.

Та нащо ви морочите голову читачеві оцими мудруваннями? Кажіть прямо, без околясів! Ви бачили китові фонтани, отож скажіть нам, що це таке; хіба ви не можете відрізнити води від повітря? Вельмишановний сер, у цьому світі прості питання вирішуються не дуже просто; я взагалі вважаю, що прості питання є найскладнішими. А щодо китового фонтана, то ви можете стояти просто під ним і все одно не збагнете, з чого він складається.

Центральний струмінь фонтана схований за сліпучо-білим туманом бризок; то як ви зможете визначити, чи ллється за цим туманом вода, коли щоразу, як ви наблизитеся до кита настільки, щоб роздивитися його фонтан, тварина починає сполохано борсатися з боку в бік, здіймаючи цілі водоспади бризок? І якщо в таку мить вам здаватиметься, що ви справді побачили в білому струмені краплини води, звідки ви знаєте, чи це не сконденсована пара його дихання? А може, це краплини вологи, що проникли з поверхні в дихальний отвір, що міститься на тімені кита? Адже навіть у штиль, спокійно плаваючи полуденним морем, як верблюд у пустелі, здіймаючи догори свій осушений сонцем горб, кашалот неодмінно несе в себе на голові маленьку калюжку вологи — так навіть у спекотний день можна побачити на скелі ямку, повну дощової води.

А взагалі це не дуже ґречно з боку мисливців — з отакою цікавістю вивчати природу китового фонтана. Не слід витріщатися на нього зблизька чи лізти в нього головою. Ви не зможете прийти до цього фонтана з глеком, щоб наповнити його по вінця. Адже коли зовнішня, парова оболонка фонтана хоча б злегка торкнеться вашої шкіри, що часто трапляється під час полювання, ви відчуєте опік, наче від кислоти. Я знав одного чоловіка, який підійшов до фонтана ще ближче — з науковою метою чи з якоюсь іще, цього я сказати не можу; але в нього зі щоки і з руки до самого плеча злізла шкіра. Тому серед китобоїв китовий фонтан вважається отруйним; вони тримаються від нього осторонь. І ще я чув — і немає сумніву, що це правда, — що струмінь фонтана, потрапивши людині в очі, може її осліпити. Тому, на мою думку, найрозумніше, що може зробити дослідник, — це облишити смертоносний струмінь і бути від нього подалі.

Утім, ми можемо робити припущення, навіть коли не маємо доказів. Отож я припускаю, що китовий фонтан — це суцільна пара. Зробити такий висновок мене, окрім усіх інших міркувань, змусила думка про велич та гідність, притаманні кашалоту; я ставлюся до нього інакше, ніж до звичайної мілководної тварини, адже беззаперечно встановлено, що його, на відміну від інших китів, ніколи не побачиш на мілині й поблизу берега. Він є і піднесеним, і глибоким водночас.

А я певний, що з голови кожного, хто є і піднесеним, і глибоким — Платона, Піррона[289], Диявола, Юпітера, Данте чи ще когось подібного — завжди виходить напіввидима пара, як ознака глибокої думки. Коли я писав невеликий трактат про Вічність, то з цікавості вмостив перед собою люстерко; на свій превеликий подив, я побачив, що повітря в мене над головою тремтить і наче брижиться. А те, що моє волосся було вологим при глибокій задумі, після шести чашок гарячого чаю під тонким дахом моєї мансарди у спекотний серпневий полудень, є лише додатковим доказом на користь моєї гіпотези.

А як благородно звеличує ця гіпотеза наші уявлення про могутнє, оповите туманом чудовисько, що поважно пливе в спокійному тропічному морі; його велетенська, плавно окреслена голова вкрита балдахіном пари, породженої його незбагненними думами; і ця пара — як часто можна побачити — прикрашена веселковим сяйвом, так наче саме Небо поклало свою печатку на його думи. Адже, бачите, веселка не з'являється в чистому повітрі; вона розцвічує своїм сяйвом тільки туманний серпанок. Так крізь густий туман моїх сумнівів деінде прозирає у моїй свідомості божественна інтуїція, розтинаючи морок небесним променем. І за це я дякую Богові; адже всі часом сумніваються, багато хто вміє заперечувати, та лише деяким, попри всі сумніви і заперечення, знайома інтуїція. По-земному сумніватися в усіх істинах та інтуїтивно прозирати небесні знання — така суміш не робить людину віруючою чи невіруючою, проте змушує її ставитися до віри і невіри з однаковою повагою.

Розділ 86

Хвіст

Інші поети оспівують лагідне око антилопи чи розкішне пір'я того птаха, що вічно в польоті; я ж, більш приземлений, ушаную хвіст.

Зважаючи на те, що хвіст найбільшого з кашалотів починається в тому місці, де його тулуб звужений до розмірів людського тіла, площа хвоста лише з верхнього боку становитиме щонайменше п'ятдесят квадратних футів. Потім його міцний округлий стовбур роздвоюється на широкі, сильні пласкі лопаті хвостового плавця, які помалу тоншають до одного дюйма в перерізі. На розвилці ці лопаті трохи заходять одна за одну, а потім розходяться в різні боки, наче крила, утворюючи широкий просвіт посередині. У жодної живої істоти ви не знайдете таких бездоганних обрисів, як у вигнутих верхніх гранях цих лопатей. У дорослого кита ширина хвоста в найширшому місці становить більше двадцяти футів у перерізі.

Ця кінцівка на перший погляд здається тугим плетивом переплутаних між собою сухожиль; та коли розрубати хвіст, стає видно, що він утворений із трьох чітко розділених шарів: верхнього, середнього й нижнього. У нижньому та верхньому прошарках волокна довгі, поздовжні, а в середньому — короткі і