Пірат - Гарольд Роббінс

Бен Езра віддав наказ якомога гучнішим голосом. Щоб відвести всіх на кінець смуги, пішло майже п'ять хвилин.

— Всім на землю! — наказав він, подаючи сигнал стрільцям.

Автомати застрочили мов навіжені. За мить почулося дивне шипіння, потім стогін: величезний літак вибухнув. Стовп полум'я знявся в повітря на сотню футів.

— Якщо вони цього не побачать, то вони сліпі,— сумно сказав Гайяд.

Бейдр помітив вираз його обличчя.

— Кинь сумувати. Це тільки гроші. Якщо ми виберемося звідси, я куплю тобі іншого.

Гайяд силувано усміхнувся.

— Буду сподіватися, шефе.

Бейдр озирав небо похмурим поглядом. Тріскотня рушничних пострілів дедалі ближчала. Він підійшов до Джордани.

— Ти в порядку?

Вона кивнула, хлопці тулилися до неї. Погляди всіх звернулися до неба.

— Здається, я чую його! — закричав Мухаммед.

Вони прислухалися. До них долинув приглушений свист гвинтів, який гучнішав щомиті. Через дві хвилини вертоліт був уже над головою, віддзеркалюючи заграву палаючого літака. Він став повільно опускатися.

Зараз спалахи пострілів виднілися майже біля злітно-посадкової смуги, бо вояки, згідно з планом, відступили.

Вертоліт торкнувся землі. Першим, хто зійшов з нього, був батько Бейдра.

— Дідусю!

Він підхопив онуків на руки. Підійшли і Бейдр із Джорданою. Всі почали збиратися біля вертольота. Посадка проходила хутко, на полі залишалося декілька чоловік, які відбивалися від бойовиків.

Бейдр стояв біля підніжки трапу поряд з Бен Езрою.

— Всі сіли? — спитав генерал.

— Так,— відповів Бейдр.

Бен Езра приклав до вуст руки, складені трубкою.

— Відводь їх сюди, капрале! — крикнув він гучним голосом, який, мабуть, було чути на іншому кінці поля.

На «707» вибухнув ще один бак, заливши все поле денним сяйвом. Бейдрові було видно вояків, які відступали задки з кінця поля, стріляючи по лісових заростях.

За хвилину вони були майже біля підніжки трапу. Перший з них повернувся і став підійматися по східцях. Бен Езра схвально плеснув його по спині плазом шаблі.

Жовте світло від палаючого літака освітило узлісся. Бейдр вдивлявся туди, бо йому почулося, що хтось покликав його. Раптом він побачив, як вона вибігла з лісу. За нею тюпав чоловік, який ніс перекинуте через плече тіло.

Автоматично вояк звів на неї автомат. Бейдр ударив по автоматові так, що цівка піднялася в небо.

— Зачекай! — рикнув він.

— Тату! Тату! — вигукувала Лейла.

Бейдр побіг їй назустріч.

— Лейло! Сюди! — закричав він.

Вона повернула, побігла прямо на нього і кинулася в його обійми. До нього рвучко підбіг вояк.

— Нам треба вибиратися звідси, сер!

Бейдр показав на Хаміда.

— Допоможи йому,— кинув він воякові.

Він повернувся і, обіймаючи однією рукою дочку, піднявся по східцях до літака. Хамід і вояк піднялися слідом, несучи Діка. Бен Езра зійшов на трап і спинився у відчиненому люці.

Хамід з вояком уже поклали Діка на ліжко і доктор Аль Фей з медичною бригадою уже почали вливати плазму та глюкозу.

— Злітай! — крикнув Бен Езра.

Коли над головою почали мляво обертатися роторні Гвинти, до генерала підійшов Хамід.

З-за спини генерала Хамідові було видно, як на поле вибігали бойовики.

— На вашому місці я б не стояв тут, генерале,— сказав він поштиво.

— Де ти в дідька пропадав усю ніч? — сердито крикнув генерал, коли вертоліт почав важко підійматися.

— Я просто виконував ваш наказ, сер,— відверто відповів сирієць. Він показав на Лейлу, яка навколішки стояла біля Діка. — Я робив усе необхідне, щоб з нею нічого не сталося.

— Тобі було наказано залишатися поруч зі мн...! — гнівний тон у голосі старого змінився тоном подиву.— О Боже мій! — вигукнув він. Рука раптом стала кволою, і шабля випала з неї. Він зробив непевний крок до сирійця і став падати.

Хамід схопив його на витягнуті руки. Він відчув, як кров старого просякла крізь м'яку бедуїнську хламиду. Хамід похитнувся і мало не впав, коли вертоліт ніби стрибнув у повітря.

— Генерала поранило! — пронизливо гукнув він.

Він ще не встиг договорити, як Бейдр і його батько були вже поруч. Вони обережно перенесли генерала на ліжко. Доктор Аль Фей перевернув його на бік, хутенько розтинаючи його хламиду.

— Не турбуйся, друже,— прошепотів генерал. — Бережи час для молодого чоловіка.

— З молодим чоловіком усе буде гаразд! — майже сердито сказав Самір.

— Зі мною — теж,— сказав тихо Бен Езра. — Тепер, коли я побачив свого сина, мені не страшно помирати. Ти зробив все добре, мій друже. Ти виростив справжню людину.

Самір відчув, як його зір затуманили сльози. Він став навколішки і притулив уста до вуха старого.

— Я надмірно довго дозволяв йому жити в неправді. Для нього настав час довідатися правду.

На вустах умираючого воїна промайнула бліда посмішка.

— Що є правда? Ти його батько. Це все, що він має знати.

— Ти його батько, не я! — палко прошепотів Самір. — Він мусить знати, що це твій Бог привів його на цей світ!

Бен