Пірат - Гарольд Роббінс

Бен Езра глянув на нього.

— Ну?

— Я визначив хатини, в яких тримають бранців. Вони посеред табору. Щоб дістатися до них, доведеться пройти повз усі інші хатини. В першій — тримають чоловіків, а в другій — жінок. Біля кожної хатини є по два вартових спереду і по два — ззаду. Командирська хатина — це ота велика, зразу біля входу. Зараз перед нею стоять три джипи.

— Скільки, по-твоєму, у них людей?

Хамід став швидко підраховувати. На стінах установлено дванадцять кулеметів, біля кожного завжди вартують по два чоловіки. Якщо кожен чоловік вартує дванадцять годин, то це вже набереться сорок вісім чоловік. Вісім чоловік біля будок в'язнів. Плюс ще ті, яких він не бачив.

— Дев'яносто, може, сто.

Бен Езра задумливо похитав головою. Для приступу у нього набереться щонайбільше вісімнадцять чоловік. Йому довелося залишити двох позаду, щоб стерегти злітно-посадкову смугу, яку вони захопили десь з годину тому. Там було сім вояків «Братства». Зараз усі вони мертві. Єменці попросили дозволу захопити смугу, і він його дав. Він згадав надто пізно, що єменці нікого не беруть у полон.

Він хотів, щоб Бейдр та Керрідж залишилися біля смуги, та Бейдр наполіг на тому, щоб піти з ним, тому йому довелося призначити двох з його власних добровольців, чоловіків, яких він дуже цінував. Він поглянув на годинник. Була десята. О четвертій ранку великий вертоліт, що його зафрахтував Бейдр, буде чекати їх на злітно-посадковій смузі. У ньому, з повною медичною бригадою, буде чекати доктор Аль Фей. Треба розрахувати час до сотої частки секунди таким чином, щоб вони досягли злітно-посадкової смуги ще до того, як будуть зібрані сили на погоню. Приступ має початися о другій годині. Не пізніше третьої треба буде повертатися до смуги. На їхню пішу подорож заледве стане однієї години, особливо коли згадати, що вони не знають, у якому стані перебувають вісім бранців. Він сподівався, що у них стане сили дійти без допомоги. Якщо хоч одного з них прийдеться нести, у нього може не вистачити людей.

Він знову звірився з годинником. До нуля — чотири години. Він звів погляд на Хаміда.

— А ти зможеш пробратися всередину і закласти пластикові міни?

— Можу спробувати.

— Найперше, що б я хотів,— вивести з ладу чотири потужних прожектори. Потім — джипи.

Хамід кивнув.

— Я хочу, щоб усі таймери були виставлені на другу нуль-нуль.

— Це буде зроблено,— відповів Хамід.

— Тобі потрібна допомога?

— Мені б став у пригоді один чоловік,— сказав ввічливо Хамід.

Бен Езра обернувся назад, до вояків. Вони всі були добряче вишколені професіонали. По суті, тут не було нікого зайвого, у нього була робота для кожного. Його погляд упав на Джабіра. Чоловік він був немолодий, та в ньому відчувалася прихована спроможність. Він спіймав його погляд і поманив.

— Хаміду потрібен один чоловік, щоб допомогти встановити пластикові міни,— сказав Бен Езра. — Підеш добровольцем?

Джабір озирнувся на Бейдра.

— Це честь для мене. Та з умовою, що в мою відсутність ви будете стерегти мого хазяїна.

Бен Езра кивнув.

— Я буду стерегти його, як свого власного,— пізніше він згадає свої слова. Він дійсно був його власним.

Він покликав ізраїльського капрала, який очолював групу.

— Установіть пускові ракетні установки і націльте їх на стіни під кулеметами. Наступною ціллю буде командирська хатина.

Ізраїльтянин козирнув і відійшов.

Він поманив єменського капітана.

— Розпочати штурм я доручаю вашим воякам. За першими вибухами пластикових мін ви знімете стільки чоловік при кулеметах, скільки зможете. Потім, незважаючи на результати, ви послідуєте за мною через ворота і, поки ми будемо шукати бранців, розгорнете своїх людей навкруг хатин із солдатами.

Капітан відсалютував.

— Ми вдячні за надану нам честь. Ми не пожаліємо життя, виконуючи свій обов'язок.

Бен Езра козирнув у відповідь.

— Дякую, капітане.

Він повернувся і став оглядати стіни табору. В тьмяному місячному сяйві вони відсвічували примарно-білим. Він оглянувся. Люди вже розсипалися, займаючи свої позиції, готуючись до приступу. Він повільно пішов назад до Бейдра і Керріджа і присів навпочіпки поруч з ними.

— Як посуваються справи? — спитав Бейдр.

Бен Езра поглянув на свого сина. «Як дивно,— думав він. — Як багато ми могли б значити один для одного. Та, ба, діяння Господні вище людського розуміння. Після стількох років бути зведеними разом у ворожому світі, переступити кордон ненависті, відгукнутися на поклик спільної потреби один одного».

Здавалося, що старий поринув у думки.

— Як посуваються справи? — повторив Бейдр.

Очі Бен Езри прояснилися. Він повільно покивав головою.

— Посуваються,— сказав він. — З цієї миті — ми в руках Господа.

— О котрій йдемо на приступ?

— О другій нуль-нуль,— його голос став суворий. — І я не хочу, щоб ви йшли з нами. Ви не вояк, і я не хочу, щоб ви наражали себе на смерть. Ви чекайте тут, аж доки я не пошлю за вами.

— Там моя сім'я,— сказав Бейдр.

— Мертвим ви їм добра не принесете.

Бейдр сперся спиною на стовбур дерева. Генерал виявився чудовим старим. Протягом двох ночей довгого напруженого маршу по найбільш труднопрохідній місцевості, яку будь-коли бачив Бейдр, генерал ішов так же легко