Смутна доба - Микола Смоленчук

Земляк потрапив під Смоленськ минулої осені, в числі перших. 19 вересня прийшов сюди з військом Лев Сапега, литовський канцлер, а через два дні і Сигизмунд.

Знав він про облогу стільки, що не умовкав до самого вечора. Його охоче слухали, він говорив справді цікаве.

— Нас тоді, у вересні, зібралося сімдесят тисяч. Король посилав туди, — він показав на Смоленськ, — універсал, писав, що прибув обороняти московський люд від самозванця, зберегти йому православну віру. Писав, щоб підносили йому хліб-сіль, бо зустрівши опір, він не щадитиме нікого!..

— Смоляни, звичайно, злякались? — зіронізував Андрій Губа.

— Де там! Відповіли королю, що за віру та царя помруть, а Сигизмундові не поклоняться. Що себе і жінок своїх швидше самі знищать, ніж віддадуть до ворожих рук. Ми тобі, королю, віримо, а підданим твоїм — ні. Казали, щоб час виграти, вони йому теж не вірили. Знали ж, що він з самого початку оголосив нам, своєму війську, що йдемо для слави божої, для поширення католицької віри.

Розповідав, що оборонці вели себе мужньо з перших днів облоги. Якось шестеро сміливців серед білого дня підпливли човном до польських шанців, захопили прапор і повезли його в Смоленськ. А коли король погнав нас на приступ, розбивши петардою ворота, знов у нас нічого не вийшло. Пробували зробити підкоп, та у них в стінах виявились таємні підслухи. Пізніше, коли в місті кінчились припаси, коли і воєвода захитався, архієпископ Сергій зняв з себе облачения[254] і оголосив, що готовий прийнята муки, а вірі своїй не зрадить. І всі поклялись стояти до живота. А коли нарешті московське військо прийшло на підмогу обложеним, король направив йому назустріч під Можайськ гетьмана Жолкевського.

— То гетьмана тут нема?

— Нещодавно покинув Смоленськ, в кінці травня. Говорять, що осадив якесь Цареве Замчище під Москвою.

Земляк, людина балакуча, перейшов на гетьмана.

— Взагалі Жолкевський був проти походу на Смоленськ, усі це знають. Йому, досвідченому воякові, відомо, що така сильна фортеця не захоче здатись. Надто ляхи неорганізовані.

Казав, що був присутній, коли перед початком походу король радився з Жолкевським у Мінську, коронному гетьману не сподобався намір короля іти на Смоленськ. Але в Орші Сигизмунд зустрівся з литовським канцлером, і той таки підбив короля йти сюди.

— Жаль, що гетьмана нема. Саме він нам потрібен...

Київські козаки прожили в польському таборі два дні, а тоді вирушили шукати Жолкевського. Чим більше наближалися вони до московської столиці, тим гіршала обстановка. Траплялися села, де жителів не було зовсім. У людських оселях жили звірі, якось в одному великому оточеному лісом селі, яким вони проїздили, з дверної пройми дерев'яного будинку виліз бурий ведмідь і наполохав козацьких коней. По міських площах і вулицях бродили вовки, шмигали лисиці, а гайвороння вило гнізда на трупах. Обідранці, котрі інколи траплялись, завбачивши чужинців, прудко зникали в лісових хащах. Припаси, які вони прихопили з польського табору, кінчились, а придбати нові не було де. Розказували, що в підмосковних краях процвітало людоїдство.

— Господи, коли сюди знову повернеться життя?

— Головне, люди здичавіли, втратили людські якості.

— Не дивно.

Тут уже десятиліття не було спокою. Зборища тушинського злодія, розбишаки Сапеги, донські козаки отамана Зарудського, гонорове жондове військо польського короля, шведи, що прийшли на допомогу цареві Василю, свої ратні люди бродили краєм і чинили, що хотіли.

— Якщо нас підстрелять, я не здивуюсь. Всяк бачить у нас своїх лютих ворогів.

— Справді, будьмо обережнішими...

Зрештою зустріли невеликий польський загін і дізналися про обстановку. Справді, коронний гетьман Жолкевський в середині червня оточив Цареве Замчище, де сиділи з військом два московських воєводи — Єлецький і Волуєв. До гетьмана перейшов Зборовський, привівши тушинських поляків, котрі не хотіли служити самозванцеві. Війська в коронного гетьмана побільшало, та Жолкевський брати приступом Цареве Замчище не хотів, знав, що росіян при захисті укріплень не перемогти. Побачивши, що їх вирішили заморити голодом, воєводи послали гінця за допомогою. Та Жолкевський розгромив шведів, котрі прийшли на виручку обложеним.

— Досвідчений воїн, цього в нього не відняти!

Гетьман виявився і тонким політиком, він ставив не на короля, а на королевича Владислава. Тільки на тих умовах воєводи здали йому укріплення, вирвавши у нього клятву православній вірі зла не чинити, божих храмів не руйнувати і костелів не ставити.

На тих умовах Владиславу присягають Можайськ, Борисов, Боровськ, Ржев, навіть підмосковні монастирі. Військо хитрого Жолкевського поповнюється ратними людьми, що присягнули Владиславу, через них гетьман виходить на московський люд. Одначе москвичі вимагають, як сказано в одному з листів, щоб «господарю нашому королевичу Владиславу Сигизмундовичу охреститися у нашу християнську віру».