Пірат - Гарольд Роббінс

Бейдр глянув на свого батька.

— Ви знаєте один одного?

Батько кивнув.

— Одного разу в пустелі наші шляхи перетнулися. Багато років тому.

Генерал Ешнев говорив швидко:

— Я мушу нагадати про нашу офіційну позицію, джентльмени, щоб ми всі ясно усвідомлювали наші можливості. В даний час діє дуже хистка угода про припинення вогню, тож ми ніяк не можемо дозволити будь-яку офіційну акцію, яка може бути пов'язана з проникненням на ворожу територію. Така акція могла б звести нанівець наші щирі зусилля, спрямовані на підтримку миру, якого так настійно бажає Ізраїль.

Він помовчав хвилину.

— Та ми не можемо перешкодити діям окремих громадян, не знаючи про їхні наміри заздалегідь. Чи ясно я виклав свою думку?

Всі присутні ствердно кивнули.

— Гаразд,— провадив він. — Генерал Бен Езра, звичайно ж, приватна особа. Він звільнився з військової служби вже багато років тому. І той молодик, що з ним,— теж. Колишній старший сержант сирійської армії попав у полон на Голанських висотах і за проханням генерала був звільнений під його відповідальність. Він проходить під іменем Хамід.

Сирієць поважно вклонився.

— Маю честь.

— Це для нас честь,— відповіли Бейдр та його батько.

— А тепер, джентльмени, я мушу вас залишити,— сказав генерал Єшнев. — На жаль, у мене є обов'язки, які вимагають моєї присутності в іншому місці.

Коли за ним зачинилися двері, вони сіли за невеликий круглий столик. З-під поли своєї джелаби Бен Езра витяг кілька карт, згорнених у рулони. Він розстелив їх на столі.

— Тиждень тому, коли ви прибули до Тель-Авіва, мені розповіли про вашу біду. Тож я спробував виробити план, як визволити бранців. Звичайно, я розумію, що перш за все нам треба виявити місце, де тримають заложників. Щоб це зробити, я попросив звільнити Хаміда під свою відповідальність. Багато років тому, коли ми з дідом Хаміда були дуже молоді, нам довелося служити разом у британському війську, і за родинною традицією Хамід став професійним вояком. Я знав, що останнім часом, перед війною, Хамід працював інструктором у таборі, де «Братство» готувало жіночий загін, подібний до того, який існує в системі «Аль Фаттах». З цього нічого не вийшло.

Він поглянув на Бейдра і продовжував таким же рівним голосом:

— Ваша молодша дочка Лейла провела в цьому таборі три місяці. Хамід розповів мені, що вона була добрим вояком, набагато сумлінніше виконувала свої обов'язки, аніж інші, її політичні погляди вирізнялися своїм ідеалізмом. Після того як скінчився табірний вишкіл, Хамід супроводжував її до Бейрута, де він зоставався доти, доки вирішив повернутися до Сирії на військову службу, бо можливості працювати найманцем у федаїнів уже не було.

Бейдр глянув на Хаміда.

— То ви знали мою дочку?

— Так, сер.

— Чи вона коли говорила про мене?

— Ні, сер.

— Про що вона говорила?

— Більше про визволення Палестини,— відповів Хамід. — Вона була переконана, що визволення гальмують не тільки євреї, але також багаті, елітарні араби, які хочуть увічнити свою владу над землею та її народами.

— Ви думаєте, що вона залічувала до цього гурту і мене?

Хамід завагався, потім кивнув.

— Так, сер, гадаю, що залічувала.

Бейдр повернувся до Бен Езри.

— Даруйте, генерале, я все ще намагаюсь зрозуміти, що ж сталося.

Генерал кивнув. Він поглянув на карту і показав пальцем.

— Ми гадаємо, що розташування табору, де їх тримають, ось тут. Ви кажете, що ваш літак — «707»?

— Так,— кивнув Бейдр.

— Тоді я впевнений, що це якраз тут,— мовив він, і в його голосі прозвучала легка нотка тріумфу. — В цьому місці є старий табір, збудований сирійцями і полишений більше як десять років тому. Він розташований прямо на північ від йорданського кордону, на захід від вашого князівства. В той час, коли він будувався, його планували використовувати як базу для тяжких бомбардувальників, але оскільки закупити літаки не вдалося, задум не був здійснений. Та злітно-посадкова смуга існує й досі, і по навколишніх селах ходять чутки, що табір використовує «Братство». Одначе існує одна чимала трудність: смуга міститься на висоті семисот метрів, а сам табір — десь на сто п'ятдесят метрів вище. Пробратися туди можна лише двома способами. Ми можемо дістатися до них літаками, та звук авіамоторів послужить для них попередженням, і вони розправляться зі своїми бранцями задовго до того, як ми до них доберемося. Інший спосіб добратися до них — пішки. Щоб нас не запримітили, ми мали б спішитися, щонайближче, за п'ятдесят миль від табору, ховаючись удень і пробираючись по труднопрохідній місцевості тільки вночі. Ми будемо змушені йти форсованим маршем дві ночі, а на третю — йти на приступ. Згідно з моїми підрахунками, які ґрунтуються на розмірах табору, людей там може бути добра сотня. Таким чином, навіть якщо нам пощастить звільнити бранців, перед нами буде стояти проблема доставити їх у безпечне місце, перш ніж ця сотня кинеться за нами навздогін.

Він обвів поглядом присутніх.

— Це все, що я хотів сказати. Є запитання?

— Звідки ми знаємо, що попадемо власне в той табір? Або, чи будуть вони там тоді, коли ми туди потрапимо? — спитав Бейдр.

Генерал відповів категоричним тоном:

— Ми не знаємо. Справа ця ризикована. Але зараз у нас немає вибору. Хіба що ви знаєте інше місце, де може приземлитися «707».

— Ніякого іншого місця я не