Пірат - Гарольд Роббінс

Джордана глянула на небо. Сутеніло. Наставав вечір. Вона поглянула на хлопців, жалкуючи, що не подумала захопити їхні пальта. Вони були полишені на борту, як і все інше.

Хвилин через п'ять вони виїхали з лісу на просіку. На узліссі стояла купка стареньких дерев'яних будиночків. Вони були оточені низькою стіною, нагорі якої через певні проміжки були прилаштовані важкі кулемети. При кожному кулеметі були по два вояки. На кожному розі було по ліхтарю.

Коли вони в'їжджали до табору, Джордана розглядала вояків, а вони, в свою чергу, з великою цікавістю зирили на неї. Вслід їм полетіли непристойні коментарі, та їх не було чутно за гуркотом двигунів джипів.

Джипи зупинилися перед найбільшим з будинків. Водій жестом наказав їм вибиратися.

З будинку вийшли два чоловіки і, стоячи, спостерігали за ними. Одним з них, перевдягненим у мундир, був Рамадан. Та, перш ніж розпізнати другого, Джордані довелося придивитися. Це мундир ввів її в оману. Другим вояком була Лейла.

Лейла підійшла до неї. Якимось чином, у мундирі вона видавалася більшою і жорсткішою Вся чарівність, яку Джордана вбачала в ній, була стерта грубістю її поводження.

— Ти займеш одну кімнату з дітьми та іншими жінками,— сказала вона. — Чоловіки — другу. Вечерю принесуть вам через годину. Після того як поїсте світло буде вимкнуте на всю ніч. Після того як стемніє — палити заборонено. З повітря вогонь сигарети інколи видно за декілька миль. Будь-яке порушення наших правил буде безжально покаране. Це тобі зрозуміло?

— Тобі це так не минеться,— сказала Джордана. — Коли твій батько дізнається про це, ти ніде не сховаєшся: ні на землі, ні на небі.

Лейла подивилася на неї зневажливо.

— Мій батько зробить так, як йому накажуть — якщо він хоче будь-кого з вас побачити живим.

І об'явився він тільки наступного ранку. Його голос проскрипів по телефону.

— Нам необхідно обговорити важливі справи,— мовив він. — Надто важливі, щоб обговорювати по телефону. Я думаю, що наша зустріч буде взаємовигідною.

— Можливо,— голос Бейдра був холодний.

— Де б це було зручним для вас? — спитав Ясфір.

— Я у себе в кабінеті.

— Я не вважаю, що це добра думка. З усією належною до вас повагою, там дуже багато можливостей бути підслуханим.

— Ми будемо одні.

— Одному Аллаху відомо скільки «жучків» ховаються в стінах будинків,— сказав Ясфір.

— Де ви пропонуєте?

— У взаємоприйнятному місці, можливо, на лавці в парку, що через вулицю, навпроти вашого готелю?

— Коли ви там будете?

— Я можу бути там через п'ятнадцять хвилин.

— Я буду там,— Бейдр поклав слухавку і натиснув кнопку дзвінка на своєму столі. До кабінету зайшов Дік.

— Він хоче зустрітися зі мною в парку через вулицю навпроти готелю. Як ви гадаєте, наш спеціаліст з електроніки зможе звідси записати нашу розмову через телескопічний мікрофон?

— Не знаю, можна спробувати.

— Тоді покличте його сюди. В нашому розпорядженні всього лиш п'ятнадцять хвилин.

Не минуло й десяти хвилин, як чоловік уже був у кабінеті. Бейдр підвів його до вікна і показав на парк через вулицю.

— Ви зможеш дістати нас звідси?

— Можливо,— відповів чоловік. — Це залежить від багатьох речей. Вуличний шум. Рух. Було б добре, якби ви перебували на одному місці.

— Не певен,— відповів Бейдр. — Багато залежить від співрозмовника.

— Я установлю апаратуру. Побачимо, що вийде.

Чоловік працював швидко. Він перевіряв свої підсилювачі, коли в двері просунув голову Дік.

— Вже майже час.

Бейдр збирався з неохотою. Він би краще зачекав ще хвилин з десять, щоб дізнатися, чи спрацьовує електронний підслуховувач, але боявся спізнитися. Через приймальню він пройшов до дверей. Джабір підвівся, щоб іти за ним.

Бейдр зупинив його жестом.

— Чекай тут.

Джабір повернувся на своє місце. Як тільки двері за Бейдром зачинилися, Дік поманив його.

— Твій хазяїн буде в парку через вулицю,— сказав він. — Іди слідом за ним, тільки на далекій відстані і не попадайся на очі. Я боюся за нього.

Джабір кивнув і мовчки вийшов з кабінету. Коли він вийшов з дверей готелю, Бейдр уже переходив вулицю. Джабір зупинився на розі, звідки він міг тримати його в полі зору.

Бейдр перетнув вулицю і зайшов до невеличкого парку. На першій лавці сиділа стара жінка, закутавшись від холодного осіннього вітру, і годувала голубів. Бейдр сів на протилежнім кінці лавки, подалі від старої. Він розглянувся: вліво, вправо, вздовж алеї. Там нікого не було, навіть службовців, які б бігли на роботу навпростець. Він дістав сигарету.

Через п'ятнадцять хвилин він палив уже четверту сигарету і став думати, що Ясфір просто обвів його круг пальця, коли зненацька стара жінка підвелася і пішла геть. Його очі з цікавістю стежили за нею: вона ж, вийшовши з парку, підійшла до краю пішохода і сіла в таксі. Дивно, щоб жінка, одягнена в таке дрантя, могла дозволити собі таксі. Потім у голову вдарила думка. Він зиркнув на ріг лавки, на якому вона сиділа. Там, під залишеним нею пакетом з-під арахісу, лежав аркуш звичайного білого паперу. Його очі пробігли по видрукованому на