"Грант" викликає Москву - Василь Іванович Ардамацький
— Ви арештовані як небезпечний ворог Німеччини.
— В такому разі я вважаю, що ви арештовані як небезпечний ворог моєї країни, — в тон Релінку відповів Шрагін і додав: — І я можу зараз же конкретизувати своє обвинувачення. Хочете?
— Допитую я.
— Тоді ви й потрудіться конкретизувати своє обвинувачення.
Релінк відхилився на спинку крісла, склав руки на грудях і довго дивився на Шрагіна мовчки й іронічно, а Шрагін точнісінько так само дивився на нього.
— Отже, ви не знаєте, за що арештовані? — не змінюючи пози, спитав Релінк.
— Не маю уявлення.
— А чим, дозвольте узнати, викликана ваша заява про те, що ви не даватимете показань? Де логіка? Адже арештований, що не відчуває провини, навпаки, не повинен боятися розповідати про себе.
— А я й не боюсь, — підхопив Шрагін. — Я просто ображений самою необхідністю доводити, що я не верблюд, тим більше що моя робота і мої вчинки вам добре відомі.
— Йдеться саме про ту вашу діяльність, яка до недавнього часу була нам невідома.
— Була невідома? Отже, тепер відома. Ну, а мені це невідомо, і цілком природне моє бажання узнати, про що йде мова.
— Мова йде про вашу ворожу Німеччині діяльність, — заговорив Релінк. — І навіть цією стандартною тактикою саботажу слідства ви доводите свою належність до діяльності, яку я назвав. Ми це вже не раз бачили, але закінчувалося це однаково: язики розв’язувались. Ми вміємо цього добиватись, запевняю вас, пане Шрагін.
— О, це зрозуміло, — кивнув головою Шрагін, — вам слід було б врахувати, що в Берліні мене знають. Знають там і про мій арешт. Для початку я вимагаю, щоб по відношенню до мене додержувалися відповідні закони німецької юрисдикції. Прошу це запротоколювати, — сказав Шрагін солдатові, і той, як слухняний механізм, заклацав на машинці.
— Стоп! — загорлав на нього Релінк.
— В чому річ? — спитав Шрагін. — Чому ви позбавляєте мене елементарного юридичного права вимагати внесення до протоколу моїх заяв?
— Я вам покажу юридичне право! — закричав Релінк.
— Соромно впадати в істерику, пане Релінк, — мовив Шрагін насмішкувато.
— Ну от що, — сказав Релінк підводячись. — Мені набридла ця гра в кота й мишку. Я вам даю годину на те, щоб ви опам’ятались, усвідомили, де перебуваєте і що вам загрожує.
— Постарайтесь розумно використати цю годину і ви, — спокійно відповів Шрагін, встаючи…
Релінк готовий був з кулаками кинутися на стілець, на якому тільки що сидів Шрагін. «Негідник! Невже він серйозно не розуміє, що ми за п’ять хвилин виб’ємо з нього ідіотську фанаберію?» — розлютовував себе Релінк. І раптом він пригадав слова Шрагіна про те, що в Берліні знають про його арешт: «Що він мав на увазі? Що Берлін матиме інформацію про його арешт не з рук СД? Може, це робота Лангмана?»
Релінк швидко набрав номер телефону лікаря.
— Здрастуйте, доктор Лангман. Це Релінк. Повідомляю, що я ваше прохання виконав. Чи не хочете, до речі, взнати, що за пташка чоловік тієї дами, якою ви цікавитесь?
— Ні, не хочу, це мене зовсім не цікавить, — швидко сказав Лангман.
— Тоді в мене до вас усе. До побачення.
Не почувши відповіді, Релінк шпурнув трубку і брутально вилаявся.
«Адмірал Бодеккер! От на кого розраховує Шрагін, — сяйнула думка Релінку. — Тільки на нього. Не випадково адмірал учора ввечері подзвонив і висловив своє здивування й нерозуміння з приводу арешту Шрагіна і навіть не захотів нічого у відповідь вислухати».
Обміркувавши, як краще повести розмову з адміралом, Релінк набрав номер його телефону і зараз же почув глухий голос:
— Адмірал Бодеккер слухає.
— Це Релінк. Зараз ви можете говорити спокійно?
— Мені нема про що з вами розмовляти, — рівним глухим голосом заявив адмірал. — Все, що я вважав за потрібне, я вже сказав вашому начальству в Берліні. Прошу пробачити, в мене нарада.
«Так… Це дуже цікаво, — думав Релінк, ще тримаючи в руці замовклу трубку. — І об’єктивно виходить, що Шрагін і адмірал перебувають у якійсь змові. Невже нитка потягнеться до цієї надутої жаби з адміральським званням?»
Релінку дуже хотілося зараз повірити в це, і він одразу ж подзвонив майору Каппу. Але телефон майора не відповідав. З’єднавшись з ад’ютантом Бодеккера, Релінк довідався, що Капп у кабінеті адмірала на нараді.
— Викличте його, — наказав Релінк.
Почувши голос Каппа, він запитав:
— Втішаєтеся базіканням адмірала? Більше у вас немає ніяких справ?
— Обговорюється дуже важливе питання, — відповів Капп.
— Прошу вас негайно прибути до мене, — Релінк кинув трубку.
До приїзду Каппа Релінк обійшов кабінети, в яких співробітники допитували людей, що вважалися спільниками Шрагіна. У всіх кабінетах відбувався «танок із стільцем», і ця картина трохи заспокоїла Релінка: все йшло правильно, так, як слід.
— Двоє підготовлені, — доповів Бульдог. — Третій безнадійний.
— Не пізніше як через годину проведемо очні ставки, — сказав Релінк і повернувся до свого кабінету. Там його уже ждав Капп.
— Які це там надважливі питання ви обговорюєте з вашим адміралом? — насмішкувато спитав Релінк.
— Справді, дуже важливі, — відповів Капп. — Виробляються заходи по знищенню заводу на випадок, якщо ми залишимо це місто.
— Що, що? — не повірив своїм вухам Релінк. — Очевидно у вашого адмірала прокиснув мозок.
— Такий наказ штабу угрупування «Південь». Мотивується це ходом воєнних подій на Кавказі.
— Мені все це відомо, але чому про це йде балаканина на якихось напівцивільних нарадах? — Релінк вирішив не показувати перед майором своєї непоінформованості.
— Нараду
