Там, за межею... - Аліна Косовська
— Степаааане! — почула крик із будівлі.
— Боже... свої... свої.... — безсило шепотіла, вставляючи кільце назад у гранату і падаючи на коліна, а потім і повністю, зариваючись лицем у прохолодну траву.
— Степан, Степан, здається, все чисто, — промовила рація.
— А... Степан... Степааан! — підхопилась Афіна і кинулась до місця з лівого флангу будівлі, з якого все і почалось. Степан лежав так само, як тоді, коли почався бій. Над ним звивався теплий димок.
— Ні... не може бути... Ні...
Дівчина перегорнула тіло. Червона пляма на грудях і траві затьмарила її погляд. Це навіть не одне влучання, точно. Вона не могла його врятувати, навіть якби кинула тоді гвинтівку і лишилась поряд. Це зрозуміла потім, а в той момент просто сиділа навколішки біля тіла свого командира, не маючи сили ворухнутись.
— Ваяр, ви де? — ледь вичавила, затиснувши кнопку радіостанцїї...
Через годину їх замінили піхотинці. Адольф повіз тіло командира в морг, решта бійців повернулись на базу. За всю дорогу ніхто не промовив ні слова.
— Ми ж їх цілий взвод поклали... А в нас лише один. — спробував розрядити обстановку Ваяр.
— Буває такий один, що його і ціла рота не варта, — сумно відповів Грач.
— Не варта... — мов луна, прошепотіла Афіна, присідаючи попід стінкою в напівнепритомному стані.
Її очі були прикуті до дерев'яного стільця. На ньому досі стояла чашка не допитої Степаном кави...
ІЗ ВИСОКОСТІ НЕБЕС
Зараз багато хто переосмислює наше буття крізь призму війни. Не стоять осторонь і письменники. Але ця авторка — надто юна, хоч її повість написана серцем. Аліна Косовська ще не має жодного літературного статусу. Проте вона володіє гірким досвідом війни, де знаходиться уже два роки.
Там, за межею, — мрії і сподівання молодої дівчини, яку кривава веремія зробила завчасно дорослішою, адже на її долю випало стільки страждань, переживань і втрат, скільки не спізнало багато хто із ровесників. Проте тендітні плечі навчились витримувати удари долі. Мало того, вони звалили на себе не лише зброю, а й відповідальність за безпеку побратимів-бійців.
Там, за межею, залишились ті, хто ще зовсім недавно могли бути друзями, але не стали ними, бо війна розділила не лише українські землі, але й людські душі.
Із-за невидимої межі тепер споглядають на нас із високості небес ті, хто своїми серцями зупинили кулі...
Читаю повість і вірю, що мир настане, бо надто дорога ціна нашому життю, сущому і грядущому такої талановитої і далекоглядної молоді, цвіту нашої нації.
Любов ПШЕНИЧНА, письменниця
...Війна стрімко ввірвалась в наші життя. Після Революції Гідності, тільки-но вдихнувши свободу на повні груди, Україна зазнала удару від держави-сусідки. Підступним шляхом Росія забрала Крим. А потім почалось пекло Донбасу...
