Кава з кардамоном - Іоанна Ягелло

— Я дзвоню тобі сказати, що невдовзі виходжу на пенсію і сподіваюся, що ми частіше бачитимемося.

«Чудово! — подумала Лінка. — У мене немає хлопця, немає подруги, тож замість цього зустрічатимусь із бабцею. Підемо з нею на вечірку для самотніх пенсіонерів. Може, і для мене знайдеться який-небудь дідусик із сивою чуприною?»

І Лінка захихотіла.

— Ну, і чого ти ото смієшся? — образилася баба Стефа. — У мене тепер є безкоштовні розмови у вихідні. Так що я тобі дзвонитиму. А тепер дай мені маму.

Лінка вийшла з кімнати.

— Мамо! — покликала вона, але ніхто не озвався.

Кай стирчав перед телевізором, на екрані якого голосно сперечалися смерфи. Адам у навушниках утупився в екран лептопа на кухонному столі.

— Де мама?

Вітчим зняв навушники й глянув на Лінку відсутнім поглядом.

— Кудись пішла.

— Куди?

— Не знаю. Тобто… знаю… але…

— Почекай, Адаме, — Лінка нервово ковтнула слину й кинулася до мобільного: «Бабцю, мама кудись пішла, але ми не знаємо куди. Я їй скажу, щоб вона тобі передзвонила».

— Як це ти не знаєш, куди пішла твоя мама? — здивувалася бабця Стефа. — Не розумію…

— Скажи, що вона пішла до подруги, — пошепки підказав Адам.

— Офіційна версія каже, що мама пішла до подруги.

— Офіційна версія? Що у вас там коїться?

— Сорі, ба, подзвони пізніше, бо мені вода на чай википає!

І роз’єдналася. Адам узяв її під лікоть і, завівши до іншої кімнати, щоб Кай не чув, пильно глянув Лінці в очі.

— Ти ж не дурна, однаково колись шило з мішка вилізе, то краще я тобі скажу. У твоєї мами, здається, хтось є.

«Це неможливо!» — Лінка хотіла закричати, зробити щось, аби те, про що говорив Адам, зникло. Це неправда, тільки не її мама. Та водночас Лінка знала, що це було схоже на правду. Мама поводилася дивно. Постійно десь зникала. Була, мов чужа. Весь час працювала, і протягом останнього місяця двічі кудись несподівано виїздила. Нею і Каєм узагалі не займалася. Раптом усе стало зрозумілим. Лінка підвела погляд. Адам сумно дивився на неї.

— Я якось переживу, — сказав він, зітхнувши. — Думаю, у неї це минеться.

Лінка ніколи не демонструвала ніжних почуттів до вітчима, але цього разу пригорнулася до нього.

— Усе буде добре, — не надто впевнено сказав він, обіймаючи дівчину.

Лінка кивнула й притулилася носом до Адамового вовняного светра.

Потому скупала Кая і вклала його спати, заварила чай і сіла за письмовим столом. Цього ще бракувало, щоби її мама й Адам розлучилися. Раптом Мацек і вся ця ситуація, Наталія, Каська, усе перестало здаватися Лінці таким важливим. Дівчина відчула, що коли втратить те, що має, але чого раніше ніколи не цінувала, тобто Адама, родину, своє гніздечко в старій кухні, от тоді вона справді буде дуже, дуже нещасною. Лінка прислухалася до звуків у вітальні, але мама явно не збиралася повертатися. Спробувала до неї подзвонити, але телефон мовчав.

— Адаме, а що, коли з мамою щось сталося? — запитала вона нарешті. Адам теж не спав. Сидів на дивані, втупившись в екран телевізора, на якому миготіли стада антилоп.

— Нічого не сталося, — відповів вітчим.

— А звідки ти знаєш?

— Вона мені есемеску прислала. Мовляв, мусить щось залагодити, і щоб я на неї не чекав. Уже перша година, йди лягай.

Лінка пішла, але заснути не вдалося. За чверть години повернулася до вітальні.

— Краще вже дивитися «Animal Planet», — сказала вона й згорнулася клубочком. За п’ять хвилин Лінка вже спала, і тоді Адам підняв її і, стежачи, щоби жодна з довгих кінцівок не вдарилася об одвірок, заніс дівчину до її кімнати, поклав на ліжко й старанно вкрив ковдрою.

VI

Різкий звук будильника негайно примусив Лінку підхопитися й сісти на ліжку. Вона завжди вставала енергійно, мов солдат, і навіть нині, напівпритомна, із напівзаплющеними очима, попленталася до ванної. Удома, здавалося, було ще більш порожньо, ніж зазвичай. Крізь розчахнуті двері вітальні Лінка побачила доволі химерну картину. Адам наполегливо намагався натягнути на Кая затісну футболку. Та хлопчик не опирався. Стояв спокійно, потупившись. Пухкенькі ручки не поміщалися в рукавах, проте Адам не здавався. Обоє мовчали. Лінка підійшла до шафи, витягла більшу сорочечку й простягнула Адамові.

— Візьми цю, тамта замала.

Адам наче не розумів, чого вона хоче. Схопив футболку й утупився в неї відсутнім поглядом.

— Що тут узагалі відбувається? — спитала Лінка, відчуваючи, як її роздратування перетворюється на німий переляк. — Де мама?

— Не знаю, — відповів вітчим якось механічно. — Гадки не маю, де твоя мама.

У школі Халіна сиділа як на голках.

— Що з тобою? — щохвилини допитувалася Наталія. Хоча дівчата продовжували ображатися одна на одну, подруга вочевидь була занепокоєна її станом.

— Нічого, — Лінка відповідала, як робот.

А що вона могла сказати? Що мама зникла, і вона страшенно хвилюється? Що у мами, можливо, хтось є? Під кінець уроків Лінка усвідомила, що встигла схопити три одиниці. Спершу хімічка, руда злостива мавпа, викликала її до дошки. Халіна постояла, постояла й повернулася за парту, дошка залишилася чистою, якщо не враховувати смуг від швиденько витертих спроб написати якусь абстрактну реакцію. Потім виявилося, що вона забула вдома твір. Вчителька польської, тиха, сумовита жінка, яка вічно ходила в сірих светрах, цього разу їй не подарувала. Бо й справді, від початку року жодне завдання не було принесене вчасно. Класний керівник віддав їй контрольну, ту, що вона написала пізніше за інших, бо мала фотосесію. Йому явно було прикро, але що там казати: жодне завдання не було розв’язане правильно, а більшості Лінка навіть не торкнулася.

— Залишися після уроків, — сказав він, глибоко зітхнувши.

— Сідай, Халіно. По-перше, у тебе є пропуски без поважної причини. По-друге, глянь на свої оцінки. І, по-третє, скажи, будь ласка, що з тобою відбувається?

Цього разу він зовсім не був приємний. Блакитні очі вергали громи.

— Я б хотів, аби прийшов хтось із твоїх батьків.

«От і проблеми», — майнула думка. Проте Лінка нічого не сказала вголос. Лише потупилася.

— Добре.

Виходячи зі школи, вона подумала, що попросить Адама. На мить навіть історія з Мацеком забулася. На щастя, у неї виникла купа інших проблем. Лінка сподівалася, що все невдовзі з’ясується й буде, як раніше. Мама прибіжить додому з Каєм і покупками, зварить каву й відразу відкриє на столі лептопа. Потім прийде Адам. Навіть, якщо останнім часом вони майже не розмовляли, бо мама весь час дивилася в монітор, Адам — у телевізор, то