Дім у Бейтінг Голлов - Василь Махно

Проминаючи Четверту авеню, Ґеник проскочив на червоне світло і подивився у дзеркало. На щастя, поліцейських не було. Він їхав до Гриші з надією позичити грошей на фіктивний шлюб із Ґоською. Гриша був перший у списку, який Ґеник склав. Потрібно було сім з половиною штук баксів, щоби пані Мар’я познайомила його з дівкою. Далі - усі формальності в нью-йоркському Сіті Гол. 1 за якихось максимум два роки у нього на руках буде зелена карта, з якою можна буде їздити з Лєшеком на рибу до Канади, відвідати Україну, не боятися поліції і не чекати депортації. «Тільки б Гриша позичив, тільки б не відмовив», -майже молився Ґеник.

Гришина майстерня була невелика, з двома автоматичними підйомниками. Ґеник увійшов до середини приміщення. Гриша роздивлявся днище форда, присвічуючи собі переносною лампою. Вони привіталися. Поруч - Гришин напарник, відкривши капот пошарпаного мінівена, колупався в моторі. У майстерні пахло різними маслами, по кутках стояли пластикові бочки для сміття. Гриша показав, що Ґеник мусить трохи зачекати, і далі поліз під авто, яке було на підйомнику. Ґеник не поспішав, вийшов із майстерні, сів на ліве крило Crown Victoria і закурив.

З Гришею Ґеник розмовляв хвилин двадцять. Витягував із себе слова і дивився, як чайки залітали з боку океану до промислової зони. А Гриша притуплено дивився в землю, зберігаючи на лиці веселу посмішку.

- Якщо складемо угоду про позику в адвоката - дві штуки у тебе в кишені.

- Дякую, мені потрібно за тиждень.

- Чудово, мій адвокат саме повертається з Карибів, я задзвоню.

Ґеник полегшено зітхнув і стиснув Гриші плече.

І Другою авеню їхав уже співаючи.

Ґоська сиділа у перукарні на Ґрині й читала польські журнали. У неї було достатньо часу, щоби повечеряти в ресторані й зустрітися з Вальдеком. Перукарка уже розчісувала підстрижену Ґосьчину голову і розповідала про черговий серіал, який показує Полсат. До ресторану йти було всього кілька блоків, але Госька вирішила купити у найближчій крамниці пачку сиґарет, а заодно й кілька відеофільмів.

З Вальдеком вони вечеряли два-три рази на місяць.

Після того, як помер Ті старий, Ґоська встигла закінчити два семестри Нью-скул. Тоді у неї ще було достатньо грошей і багато вільного часу, що вона не знала як з ним упоратися. З одним американцем Ґоська поперлася на Вірджинські острови, записалася до школи верхової їзди і грала на нью-йоркській біржі кількома десятками тисяч. Щоранку вмикала комп’ютер, знаходила свій рахунок на біржі, потім читала Wall Street Journal, що ЇЙ підкидали під двері, і робила ставки. У неї також був консультант, якому вона щомісяця платила кілька сотень доларів. Одного разу навіть переспала з ним, але після цього вирішила консультуватися з ним телефоном.

Ґоська прокидалася пізно, варила каву за віденським рецептом, додаючи трохи солі з цукром. Потім дзвонила до дормена і питала про газету. Навіть за своїм старим, якого вона зустріла на вечірці у консуляті, влаштованій для польського документаліста, що приїхав показувати свій фільм на Трайбека фестивалі, Ґоська тримала форму. Після Парижа і вдалого заміжжя, вона взялася за фізичні вправи - ходила до тренувальної зали за три квартали від свого будинку. Молодий тренер розминав Госьці м’язи, масажував литки й сідниці, навчав правильно качати прес. Афроамериканець запрошував до себе на Флетбуш, і Ґоська ледве його спекалася, скасувавши річний абонемент, за який довелося заплатити. Боялася, що старий міг би дізнатися про її роман із тренером. А коли старого шляк трафив, Ґоська узялася за суди і адвокатів, листувалася з його дочкою та її дітьми, які обзивали її останніми словами. Але за рішенням суду і згідно з заповітом на її рахунку було близько трьохсот тисяч баксів. З біржі теж щось капало і думати про завтрашній день Ґосьці зовсім не хотілося. Все сталося несподівано. Якось уранці зателефонував Ґосьчин фінансовий консультант і порадив спродати всі акції, бо очікувався обвал. Поки Ґоська варила свою вранішню чорну каву, досипаючи у кавоварку солі та цукру, акції обвалилися так, що, увімкнувши комп’ютер, зрозуміла: в неї лишилася одна десята частина від того, чим володіла ще вчора. Ґоська розплакалася. У неї була ще пристойна пенсія покійного старого, на яку можна було непогано жити, але з кіньми та круїзами треба було розпрощатися. І Ґоська відчула себе так, наче то вона щойно прилетіла до Нью-Йорка, коли важке нью-йоркське небо придавлює до самої землі. З розпачу вона подзвонила в Польщу до своєї колєжанки і говорила з нею кілька годин. Та розповіла Ґосьці, що помер її батько - мачуха про це не сповістила - і про кількох однокласниць, які залишилися нидіти у їхньому містечку.

- Але ж, курча бляде, тобі й так пофортунило, Ґосю, - співала з Польщі її колєжанка.

- Ну так, так, але ти не можеш собі уявити, яке тут життя...

- Не те шо мені - маю двох дітей, невелике помешкання, вікна якого виходять на залізничну колію, а мій лише, курча, - колійник. Усе життя наше помешкання трясе від тих куревских потягів. Навіть, коли ми кохаємося, мені здається, що нас розчавить потяг, Ґосю. Отакі, курча, справи.

Сьогодні, вечеряючи з Вальдеком, Ґоська думала, як йому сказати про майбутній фіктивний шлюб. Вальдек був її коханцем уже протягом кількох років. Мав будівельно-ремонтний бізнес. Компанія називалася Wladyslaw's Constructions. Разом із ним працювали ще троє поляків, які від Нью-Джерсі до

Коннектикуту приймали замовлення у приватників на різноманітні будівельні роботи - залити смолою дах, направити бетонне покриття, зробити яка-небудь прибудову чи веранду до хати, а також не цуралися внутрішніх ремонтів. Дружина Вальдека мешкала десь на сході Польщі, де точно - Ґоська ніколи не розпитувала. Вона щороку приїздила на три місяці до Нью-Йорка, і тоді Ґоська була вільна від Вальдека. З ним тут, у Штатах, жила старша дочка Моніка, але,