Постріл із глибин - Ерік Ларсон

157

Господи! Маленький пес!» (Нім.)

158

Forstner, «Journal», 56—57; Neu-reuther and Bergen, «U-Boat Stories», 189; Thomas, «Raiders», 86.

159

Thomas, «Raiders», 86.

160

Spiegel, «Adventures», 15.

161

Koenig, «Voyage», 116.

162

Niemöller, «From U-Boat to Pulpit», 1.

163

Центнер розповідає цю історію в «Raiders», Thomas, 87—89.

У літературі про підводні човни безліч історій, які примушують дивуватися, як узагалі людина могла піти на службу в підводний флот Німеччини. Приклад: одна субмарина, U-18, спробувала атакувати основний британський флот на базі в Скапа-Флоу, коло північного узбережжя Шотландії. Її помітили з патрульного судна, траулера, та протаранили. Зіткненням пошкодило перископ субмарини та горизонтальне стерно (відповідає за сплиття й занурення). Капітан наказав негайно занурюватись, і субмарина спочатку каменем пішла на дно, а потім неконтрольовано спливла на поверхню. Субмарину знов протаранили — цього разу есмінцем. Підводний човен потонув, потім якимось чином знову сплив і почав дрейфувати, не слухаючись систем управління. Капітан вирішив здатись, і есмінець урятував усіх членів команди, крім одного.

На іншій субмарині під час тренувального занурення капітан в останню мить кинувся всередину з рубки та поспіхом зачинив люк, але той не зачинився. Субмарина почала занурюватися, вода ринула всередину. Субмарина опустилася на 90 футів. Деяким членам команди вода доходила вже до шиї. Один із моряків, уже майже під водою сам, здогадався використати апарат зі стиснутим повітрям і за його допомогою вичавити воду з субмарини. Підводний човен корком вилетів на поверхню. Команда ввімкнула насоси та швидко відкачала воду. «Раптом, — згадував старший матрос Карл Штольц, — усю субмарину заповнив зеленкуватий задушливий пар — хлор, що утворився через контакт води з батареями». Капітан наказав усім піднятися на палубу, крім механіка та стернового. У відкритий люк почало йти свіже повітря, і концентрація хлору зменшилася. Ситуація сталася через помилку капітана: після того як люк закрито, його треба закріпити на місці за допомогою колеса, яке керує системою замків. Капітан перед зануренням помилково повернув колесо в інший бік, і замки лишилися в такому положенні, яке заважає закрити люк. Штольц вважав, що від потоплення екіпаж відділяли секунди.

Навіть непомітність підводних човнів — їхня головна перевага — може грати проти них. Двадцять першого січня субмарина того ж класу, що й корабель Швіґера — U-20, — вийшла на патрулювання берегів Голландії. Екіпаж помітив іншу субмарину. Припускаючи, що це інша німецька субмарина, вони двічі спробували привернути їхню увагу, але відповіді не отримали. Капітан Бруно Гоппе вирішив, що в такому разі субмарина належить Британії, та віддав наказ атакувати. Субмарина затонула після вибуху першої ж торпеди, і капітан підійшов ближче, щоб урятувати живих. З екіпажу другої субмарини вижив лише один чоловік — від нього Гоппе й дізнався, що потоплена ним субмарина насправді була німецькою U-7 і командував нею його найкращий друг. «Вони були нерозлучними друзями вже багато років», — згадував капітан субмарини барон фон Шпігель; він знав їх обох.

Ці та інші історії можна знайти в «German Submarine War», Gibson and Prendergast, 17—18, 20; Neureuther and Bergen, «U-Boat Stories», 154—57; Thomas, «Raiders», 171—172.

164

глибинні міни вперше використали в січні 1916-го, але спочатку вони не показали себе ефективною зброєю і ще рік не становили серйозної небезпеки для капітанів субмарин. Сонар — той самий прилад, що видає електронний писк у фільмах про підводні човни, — буде винайдено лише після закінчення Першої світової. Breemer, «Defeating the U-Boat», 34; Marder, «From the Dreadnaut», 350.

165

Forstner, «Journal», 14—15.

166

Neureuther and Bergen, «U-Boat Stories», 25.

167

Швіґер, військовий журнал.

168

Лоріа, позов.

169

Лист, Albert Е. Laslettto Principal Officer, Liverpool District, 8 червня 1915 p., документи Міністерства транспорту, MT 9/1326, Національний архів Великої Британії. Факт того, що такі тренування дійсно відбувалися, задокументовано в різних паперах Адміралтейства, що зберігаються в Національному архіві Великої Британії. Наприклад, див. «“Лузитанія” — американський процес», документи Адміралтейства, ADM 1/8451/56, Національний архів Великої Британії.

170

Відповіді позивачів на допитах свідків, які проводила компанія Hunt, Hill & Betts, клопотання пароплавної компанії «Кунард», 15 квітня 1918 р., Національний архів США, Нью-Йорк.

171

Свідчення, Ендрю Чалмерз, 18 квітня 1918 р., клопотання пароплавної компанії «Кунард», 15 квітня 1918 р., Національний архів США, Нью-Йорк, 20.

172

Свідчення, Вільям Томас Тьорнер, 30 квітня 1915 р., клопотання компанії Oceanic Steam Navigation щодо обмеження відповідальності власника «Титаніка», Національний архів США, Нью-Йорк.

173

«Лайнер “Кунард”», 939.

174

Walker, «Four Thousand Lives Lost», 169.

175

New York Times, 21 листопада 1915 р.

176

Свідчення, Вільям Томас Тьорнер, 15 червня 1915 р., «Слідство», 7.

177

Ці подробиці зазначено в «(Типовому договорі учня» Мортона — угоді, яка зобов’язувала Мортона протягом чотирьох років підкорятися наказам капітана та його команди, а також «(Зберігати його та їх секрети». Крім того, в угоді зазначено, що учень не може «(відвідувати таверни чи паби... та грати в неприпустимі ігри». Найголовніше — кожен учень зобов’язується «(не залишати судно... без дозволу». У свою чергу учні отримували щорічну зарплату: у перший рік 5 фунтів і до 10 та більше фунтів в останній. Учням також надавали житло, їжу, «ліки, медичну та хірургічну допомогу». На прання одягу виділялося окремо 10 шилінгів. «(Типовий договір учня», документи Мортона, DX/2313, Мерсісайд; «(Постійне свідоцтво про звільнення», документи Мортона, DX/2313, Мерсісайд.

178

Morton, «Long Wake», 97.

179

Там само, 98.

180

Там само, 99.

181

Bailey and Ryan, «Lusitania Disaster», 108.

182

У деяких британських посадовців навіть були сумніви щодо лояльності деяких співробітників нью-йоркського відділення «(Кунард», яким керував Чарльз П. Самнер, відповідальний за всі справи компанії в Америці. Навіть один із капітанів «(Кунард», Доу, не довіряв Самнерові, бо той «має близькі стосунки з німцями» — так зазначено в телеграмі, яку відправив генеральний консул Британії в Нью-Йорку сер Кортні Беннетт. Сер Кортні теж був переконаний, що офіс компанії перебуває під впливом Німеччини — доказ цього він вбачав у тому, що прізвища багатьох співробітників були німецькими: Феке, Фальк, Буйсвіц, Райхгольд, Бравер, Брайтенбах, Мюллер. Земляк сера Кортні, колишній дипломат сер Артур Герберт, поділяв його думку. Їхні постійні перевірки робити й без того важкі