Мобі Дік, або Білий кит - Герман Мелвілл
Але Стабб поки що не більше прислухався до плямкання, що долинало з бенкету, який відбувався так близько від нього, ніж акули дослухалися до плямкання його епікурейських губів.
— Коку, агов, коку! Де той старий Фліс? — загукав він трохи згодом, ще ширше розставивши ноги, наче хотів надати своїй вечері більш надійну опору, і водночас устромив у м'ясо виделку, мов острогу. — Агов, коку! Пливи-но сюди!
Старий негр, аж ніяк не задоволений тим, що його витягли з теплого ліжка о такій пізній годині, вийшов з камбуза, човгаючи ногами, бо в нього, як то буває в багатьох старих негрів, було щось негаразд із колінними чашечками, про які він, мабуть, дбав гірше, ніж про кухонні чашки, — старий Фліс, як звали його всі на кораблі, шкандибав, накульгуючи, спираючись на пічні щипці, сяк-так змайстровані з двох випрямлених бондарних обручів; він приплентав і за наказом став з іншого боку кабестана, що правив Стаббу за стіл; при цьому він склав руки на своєму подвійному костурі і ще нижче схилив згорблену спину, водночас похиливши голову набік, щоб вухо, на яке він чув трохи краще, опинилося спереду.
— Коку, — почав Стабб, вкидаючи собі до рота червонуватий шматок м'яса, — тобі не здається, що цей біфштекс пересмажений? Ти даремно його так відбивав, він занадто ніжний. Хіба ж я тобі завжди не казав, що китовий біфштекс, аби смакувати добре, має бути жорстким? От хоча б ці акули — бачиш, їм до вподоби, коли він жорсткий і сирий! Ото ґвалт зчинили! Чуєш, коку, піди поговори з ними; скажи, нехай собі бенкетують пристойно, без шуму. Чорт забирай, я не чую власного голосу. Іди, коку, і передай їм моє прохання. Ось, тримай ліхтар, — він схопив один із ліхтарів зі свого столу, — а тепер іди і прочитай їм проповідь!
Мовчки узявши запропонований йому ліхтар, старий Фліс покульгав до борту; там, опустивши ліхтар в одній руці якомога нижче над водою, щоб краще бачити свою паству, він урочисто змахнув щипцями у другій руці і, перехилившись далеко за борт, з шамкотінням почав читати акулам проповідь, яку Стабб, крадькома підійшовши ззаду, чув від першого до останнього слова.
— Чуєте, братво, мені оце велено передати вам, аби ви не чинили бучі. Чули? Годі вам плямкати! Масса Стабб сказав, напихайте собі черево хоч до ілюмінаторів, та боже ж мій! Отак шуміти, де ж це в біса чувано!
— Коку, — втрутився Стабб, супроводжуючи свої слова несподіваним поштовхом у плече старого. — Коку! Бодай тобі заціпило, не згадуй чорта, коли проповідуєш! У такий спосіб не навертають грішників, коку!
— Кого? Ну, то самі їм проповідуйте. — І кок з похмурим виглядом хотів іти геть.
— Ні, коку, говори далі.
— Ну, гаразд. Любі мої брати…
— Правильно! — вигукнув Стабб. — Отак ти їх зласкавиш. Спробуй, може, щось і вийде.
Фліс продовжував:
— Ви всі акули, і очі ваші завидющі, та скажу вам, братво, оця жадоба — та годі ж бо ляпати хвостами, ну вас до дідька! Як ви мене почуєте, коли будете отак ляпати хвостами та гиркатися, чорти б вас узяли?
— Коку, — вигукнув Стабб, хапаючи його за барки, — не згадуй чорта! Розмовляй з ними по-джентльменському.
Проповідь тривала далі:
— Жадоба, братво, то не ваша вина: це у вас така вдача, тут уже нічим не зарадиш; та ви не слухаєтеся своєї вдачі, ось у чому притичина. Звісно, ви акули; та як подолаєте акул у собі, то станете янголами; бо ж усі янголи — це просто подолані акули. Чуєте, братво, спробуйте хоч раз поводитись чемно з тим клятим китом. Не видирайте шматок із рота ближнього, от що я вам скажу. Хіба одна акула має більше прав на нього, ніж інша? Боже ж мій, та ніхто з вас не має права на цього кита; цей кит іще комусь належить. Я знаю, в декого з вас збіса великий рот, більший, ніж в інших; та великому роту — мале черево; і не напихайте собі пащеку, а відкушуйте шматки для своїх дітлахів, бо вони самі не впораються.
— Отак, Флісу, гарно сказано! — вигукнув Стабб. — Оце по-християнському; давай далі.
— А нащо говорити далі, коли ця сволота все одно буде гиркатися та бити хвостами, масса Стабб? Вони ані слова не чують; ні до чого їм проповідувати, цим зажерам, поки вони не напхають собі черево, а черево в них ненаситне; і коли все-таки напхають черево, тоді вони вас і слухати не будуть; тоді вони пірнуть у море і поснуть десь на коралах, і вже нічого не вчують.
— Щиро кажучи, я з тобою згодний; тож благослови їх, Флісу, і я повернуся до своєї вечері.
Тоді Фліс здійняв обидві руки над риб'ячим натовпом і пронизливо вигукнув:
— Кляті брати! Галасуйте як собі хочете, дідько б вас ухопив! Можете напхати собі черево, поки не луснете, а тоді поздихайте!
— А тепер, коку, — мовив Стабб, знову повертаючись до своєї вечері на кабестані, — стій там, де стояв раніше, напроти мене, і слухай мене уважно.
— Слухаю вас уважно, — відповів Фліс, схилившись у своїй звичній позі над щипцями.
— Так от, — заговорив Стабб, уминаючи біфштекс. — Поговорімо ще трохи про біфштекс. Спершу скажи мені, скільки тобі років, коку?
— А при чому тут біфштекс? — роздратовано спитав старий негр.
— Тихо! Скільки тобі років, коку?
— Кажуть, десь під дев'яносто, — похмуро пробурмотів кок.
— І ти мало не сто літ живеш на світі, коку, а досі не вмієш готувати китовий біфштекс? — Стабб поспіхом проковтнув іще шматок, що став ніби наочним підтвердженням його запитання. — Де ти народився, коку?
— Під час переправи на поромі через Роанок.[252]
— Народитися на поромі! Дивно, їй-право. Та я ж питав тебе, з якого ти краю, коку?
— Я й кажу, з Роаноку, — сердито відповів той.
— Ні, ти цього не казав, коку; та послухай, до чого я веду. Ти мусиш
