Фортеця - Міша Селимович
Думав і сумував.
На щастя, боліла мені спина й сідниці від їзди; вивертало з мене нутрощі від хитавиці на морі, лякали мене високі хвилі й безмежний водяний простір; таким чином тілесні страждання рятували мене від душевних мук.
Шех-ага тримався набагато стійкіше й бадьоріше за мене. Він уже звик до цих сумнівних принад подорожування, та й вдача в нього інша. Я не знаю, як поведуся через хвилину, а він тримає себе в руках і робить лише те, що йому наказує гордість, крім тих випадків, звичайно, коли його долає туга. Правду кажучи, я не знаю, чи в нього на душі те саме, що й на обличчі, але його лагідна усмішка й спокійний погляд сірих очей відкрили мені нового Шех-агу, мовби зміненого тою мандрівкою. Він пожвавішав, цікавиться всім довкола, з людьми розмовляє чемно й весело, не скаржиться ні на незручності, ні на харчі, настрій у нього піднесений, ніби він чекає чогось незвичайного від цієї подорожі.
До мене звертається з приємною усмішкою близької людини, не заводить мови про неподобства, не згадує про свою ненависть, менше криється, говорить про сина й свій смуток за ним, щоправда, скупо й стримано, але при його замкнутості й така відвертість несподівана. Розмовляв і про мене, про моє майбутнє з купою дітей (бо ж не варто випробовувати долю однією дитиною), з цікавим заняттям, з родиною, яка мене любитиме і буде моєю фортецею, де я завжди знаходитиму надійний сховок від світу. Для людини нема нічого важливішого за свій затишок і щастя, створене власним зусиллям. Тому слід берегти його, те своє щастя, оточити ровами й нікому не дозволяти, щоб хтось загрожував йому. А до інших людей хай мені буде байдуже, бо життя жорстоке, люди лихі і треба триматися від них на відстані. Хай вони будуть якомога далі від усього, що твоє і що дороге тобі!
Я не погоджувався з його думкою, що народилася з досвіду, який дає людині мудрість, коли та мудрість їй уже не потрібна. Досвід і мудрість — це нещастя, а не здобуток.
Вони стримують тебе на кожному кроці, вселяють у тебе нехіть до будь-якого починання, наводять безліч доказів, що найкраще, мовляв, мовчати, сидіти зачаєно й ні в що не втручатися. Те, що робить студент Раміз, відкинула б усяка мудрість, заперечив би всякий досвід. А Раміз несе людям надію. Мудрість боягузлива, схильна до розпачу, досвід корисний тільки для того, щоб плазувати по життю. Вони не приймають того, що є, але й не борються з ним. Лише брак досвіду й безрозсудність дають людині крила! Розіб'ється той, хто нехтує чужим гірким досвідом, це правда. Але він підніметься в небо, вирветься з твані, залишить після себе чудовий невмирущий спогад. Якби було більше тої хороброї безрозсудності, можливо, старезний досвід перестав би лякати нас.
Я не сказав йому того, що думав, бо він надто дорого заплатив за свій досвід, і було б жорстоко протиставляти йому голі твердження, яких я й сам не дотримуюсь у житті.
На морі Шех-ага змінився. Він раптом замкнувся в собі, частіше став залишатися на самоті. Говорив менше й без колишньої впевненості, був якийсь наче наполоханий, заглиблений у свої думки. Або зненацька замовкав на півслові, з широко розплющеними очима, занепокоєний, ніби його проймав якийсь болісний спогад або він дослухався до чийогось, лише йому чутного голосу. Це тривало тільки одну мить, потім я не міг навіть сказати з упевненістю, чи це справді було, але моя стривоженість свідчила, що я не помилився.
Я думав, що його мучать спогади, від яких він не може втекти. Це було б погано і для мене, й для нього, бо ми зробилися б нестерпні один для одного. Але як тільки він виривався зі своєї похмурої самотності, то знову ставав привітним і я відкидав свої підозри. Навряд щоб він був настільки невразливий чи настільки сильний, щоб бути прихильним до мене й тоді, коли в його серці оживав загиблий син.
А може, ці його хвилинні згасання тільки наслідок фізичного нездужання від морської хитавиці. Увесь час дув сильний південний вітер, і наш корабель то пірнав униз, то підіймався вгору.
Стурбований, я запитав Шех-агу:
— Чи море взимку завжди таке?
— Майже завжди.
— Чому ви тоді щороку подорожуєте?
— Люблю Венецію. Веселе місто, особливо тепер, під час карнавалу.
Навіщо йому карнавал?
— А коли нема карнавалу? Очевидно, така ж нудьга, як і в нас?
— У нас завжди нудьга.
— Не любите Боснію?
— Не люблю.
— Чому б вам не перебратися до Венеції?
— Може, тоді і її зненавидів би. Так краще.
Не знаю, чи оці його мандри до чужого міста — тільки звичка, повторення того, що завжди робив, втеча від самого себе і від свого суму, чи він їздив туди заради любовних пригод, які бодай на короткий час знімали з нього напругу, але мені його захоплення тим чужим містом видавалося несправжнім, бо було перебільшене, ніби він це підкреслював комусь на зло.
Венеція наче мереживо, казав він, це місто збудоване, щоб милуватися ним, створене, щоб насолоджуватися в ньому, готове зрозуміти кожного. Воно відкрите для всього людського, у ньому живуть зрілі люди, які не соромляться й не бояться того, що чинять, людську слабкість вони сприймають як неминучу дійсність, а людську благородність як бажану можливість. Законів мають небагато, але ці закони суворі й справедливі, бо вони знають: чим більше законів, тим більше шахраїв. Мало управителів, через те й мало підлабузників. Карають, але за справжні провини, причому без сваволі й непотрібної жорстокості. Усі дбають про державу, і всі платять податки відповідно до своїх можливостей, а найбільше коштів витрачають на школи й оздоблення міста. Є багатії, але нема бідних. Є неправда, але нема насильства. Є в'язниці, але нема катівень. Мешканці міста обирають управу і через кожні три роки змінюють її. Про все вони домовляються між собою, і цим вони сильні. Раю не створили, але життя впорядкували якнайкраще.
«Невже й таке може бути на світі?» — дивувався я.
Той рай, що про нього розповідав Шех-ага, я відчув носом: від каналів, у які щедро зливаються нечистоти чудесного міста, тхнуло смородом, а над непорушною водою клубочився туман, просякнутий запахом плісені, мовби вітер ніколи не продував цього поселення, багатого на воду й бідного на сушу.
Сумнівним видався мені рай Шех-аги. Очевидно, він свою виплекану мрію про чудове життя пов'язав із цим містом,
