Комедії - Арістофан
Дікеополь
Ще одну лиш річ
Прохаю в тебе: глечик дай надщерблений.
Евріпід
460 Візьми і йди вже! Гість такий — то нудь одна.
Дікеополь
(до себе)
А сам він скільки люду міг занудити!
Прошу востаннє, Евріпіде, милий мій, —
Дай отой глечик, що заткнутий губкою.
Евріпід
Зруйнуєш, чоловіче, всю трагедію!
Візьми і забирайся!
Дікеополь
Йду вже, йду тепер.
(Виходить).
Чекай… О горе! Ще забув я річ одну,
Потрібну до зарізу, Евріпідоньку.
Візьму її швиденько — і нема мене:
Зела сухого дай мені до кошика.
Евріпід
470 Кінець. Бери вже. Прощавай, трагедіє.
Дікеополь
Ну все, пішов я. Бачу й сам, що надто вже
Терпінням величавим зловживать я смів.
(Повертається знову).
Пропав, пропав я! Річ якнайважливішу
Забув узяти. Милий Евріпідоньку,
Найкращий, найсолодший! Бий тут грім мене,
Коли до тебе просьбу мав би ще якусь,
Крім однієї, справді вже останньої:
Капусту дай ще, попроси у матері.
Евріпід
Це насміх. Зачиніте ж двері ковані!
Театральна машина повертається.
Дім Евріпіда зникає.
Дікеополь
480 О серце, без капусти йти доводиться.
Чи відчуваєш, на яку борню йдемо,
Поклавши за лаконців заступитися?
Вперед же, серце! Ось уже й мета близька.
Ти що? Снаги ж у тебе Евріпід улив
Доволі, тож кріпися, серце втомлене.
Туди прямуй-но, там, сміливо голову
Приклавши до колоди, чесно все скажи.
Сміліш! Тобою, серце, я захоплений.
Хор
Ну що скажеш нам?
490 І що вдієш тут?
Згубив сором ти,
згубив совість ти:
Для міста, у заставу давши голову,
Один-єдиний смієш всім перечити,
та ще й кирпу гнеш?
Давай, починай!
Ти ж сам — чи ж не так?
Просив слова в нас.
ЕПІСОДІЙ ДРУГИЙ
Дікеополь
Ви, глядачі, не дуже ображайтесь тим,
Що я, жебрак останній, до промови став
У справах міста, і то де? В комедії.
500 Та доля правди не чужа й комедії.
Незвично, але чесно говоритиму.
Цим разом не засудить і Клеон мене,
Що при гостях на край свій наговорюю.
На цім Ленейськім святі нині — ми лише.
Гостей немає. Не ідуть з податками,
Й союзників не видно. На виставі цій
Лиш ми зібрались, чисті, пересіяні.
Метеки — це полова, сміття міст вони.
Щодо лаконців, знайте: їх ненавиджу.
510 Хай Посейдон Тенарський добре струсить їх,
Ще й крівлі їхні звалить їм на голову.
І в мене всенький виноградник стоптано.
Але скажіть-но — тут свої лиш, друзі всі, —
Чому лише лаконців звинувачуєм?
І серед нас не мало — я не місто все
На думці маю, чуєте, не місто все —
Людців облудних, підлих, шахраїв отих,
Лукавих, віроломних, що на все ідуть
І пильно слід мегарця скрізь винюхують!
520 Угледять поросятко, зайченя мале,
Часник, чи пучку солі, чи гарбуз який —
І все доносять: «Ось товар мегарський там».
Та це дрібниці, так вже повелось у нас.
А ось в Мегарах наші хлопці, п'яні вже,
Якусь Сімефу-дівку потягли собі.
Мегарці знов, скипівши, їм у відповідь
В Аспасії повій аж двоє викрали.
Так почалася та гризня між еллінів,
А винні… три повії. І Перікл тоді,
530 Мов олімпієць, потрясав Елладою,
Пройнявшись гнівом, блискав і громи метав.
Уклав закони, мов пісні при келиху:
«Мегарців гнати з ринку — так покладено —
З морів і суходолів, і країв усіх».
Мегарці, врешті, ледь живі од голоду,
Лаконців просять відмінити рішення,
Що через тих розпусниць були прийняті.
І нас благали — й ми не пожаліли їх.
Тоді вже всі почули, як щити дзвенять.
540 Даремно, скажуть. Але що ж лишалось їм?
Коли б ото лаконець на човні малім
Серіфцеві шуліку чи щеня відняв,
Усиділи б ви дома? Шкода й думати! —
До моря з триста суден постягали б ви —
І потонуло б місто в гамі воїнів,
У криках трієрархів. Там платню дають,
Там кораблі лаштують і оздоблюють,
Усе гуде, вирує, ходить ходором,
Пайки вже ділять, міхи закуповують,
550 Вінки, флейтистки, оселедці, ляпаси,
Там весла стружуть, молотками грюкають,
Сюрчать, свистять ріжками, грають сурмами.
Таке б ви заварили.
Чи ж не так-ото
І Телеф учинив би?
Дурні, дурні ви!
Провідця першої половини хору
То ти й насправді, пакосний негіднику,
Брудний жебраче, хочеш тут повчати нас
І смієш насміхатись із донощиків?
Провідця другої половини хору
560 Клянуся Посейдоном, все, що каже він, —
Одна лиш правда. Я брехні не чую тут.
Провідця першої половини хору
Як правда, то тим більше, — хай мовчить собі.
Йому ця смілість нині боком вилізе.
(Підбігає до Дікеополя).
Провідця другої половини хору
Гей, ти, на місце! Спробуй лиш торкни його —
То пожалієш тут же, що до бійки ліз.
Зчиняється бійка.
Перша половина хору
Агей, Ламаху!
Сюди, друже наш!
Метни іскрами,
Посій страх кругом!
570 Агей, вояки, гей, воєначальники!
Сюди, сюди до мене. Я в оточенні!
ЕПІСОДІЙ ТРЕТІЙ
Зі свого дому в повному озброєнні виходить Ламах.
Ламах
Це відкіля долинув битви відгомін?
Куди спішити? На кого страху нагнать?
Дікеополь
Героє пишногривий, закитичений…
Перша половина хору
(вказуючи на Дікеополя)
Отой негідник вже давненько, Ламаху,
Паплюжить наше місто і ганьбить його.
Ламах
То ти на це спромігся, ти, обідранцю?
Дікеополь
Пробач, герою славний, не зважай на це,
Коли селюк убогий щось не так сказав.
580 А що казав ти?
Дікеополь
Вже забув.
Ламах
Та як це так?
Дікеополь
Від зброї слабне пам'ять і нудить мене.
Відсунь, відсунь хоч трохи те страховище.
(Показує на щит).
Ламах
(кладе щит)
Ну ось.
Дікеополь
Переверни ще вниз Горгоною.
Ламах
Поклав.
Щит, покладений опуклою стороною вниз, нагадує плювальницю.
Дікеополь
(нахилившись над щитом)
Одну пір'їну дай ще з китиці.
Ламах
Бери.
Дікеополь
А ще підтримай мені голову,
Бо на блювоту зводить! Це од китиць тих.
Ламах
Пір'їною блювоту викликатимеш?
Це з китиці пір'їна!
Дікеополь
А скажи мені,
Чи не з індика вискуб ти пір'їну цю?
Ламах
590 Загинеш, дурню!
Дікеополь
Гинути й не думаю.
Тобі це не під силу. Заперечуєш?
Ну що ж, коли ти збройний, то зґвалтуй мене.
Ламах
Перед вождем, жебраче, так злословити?
Дікеополь
По-твоєму, жебрак я?
Ламах
Ну,
