На кораблі - Леонід Барсуковський

Одного літнього дня, біля річки Росоххо, жив та був один хлопчик, якого звали Малахіт. Він був худорлявим та кремезним на зріст, з непоказною зовнішністю, але його очі світилися допитливістю і пустотливістю. Малахіт ріс у бідній родині, та не мав багато радощів у житті, окрім можливості блукати вздовж берега річки та спостерігати за човнами, що повільно пропливали повз.

Одного разу, коли Малахіт сидів на березі і кидав камінці у воду, він почув гучний гудок. Він озирнувся і побачив величезний корабель, що наближався до причалу. Хлопчик ніколи раніше не бачив такого гіганта на воді.

- Агов, хлопче! - загукав до нього старий моряк з палуби. - Чи не хочеш ти піднятися на борт і оглянути корабель?

Малахіт завмер на місці, не вірячи своїм вухам.

- Я? - здивувався він. - Але ж я ніколи не був на кораблі...

- Тоді саме час спробувати! - засміявся моряк. - Ходи-но сюди, я покажу тобі, що таке справжнє морське життя!

Невпевнено, але зватливо, Малахіт наблизився до корабля. Моряк закинув сходні, і хлопчик обережно почав підніматися на палубу.

Піднявшись на палубу, Малахіт був вражений величчю корабля. Він ошелешено озирався навколо, намагаючись охопити поглядом усю цю велич. Палуба виблискувала свіжим лаком, а канати й вузли виглядали старанно зав'язаними. Усюди поспіхом снували матроси в робочому одязі, виконуючи різноманітні обов'язки.

- Вау, я й гадки не мав, що кораблі такі величезні! - вихопилося у Малахіта.

Старий моряк широко усміхнувся:

- А ти й не уявляєш, хлопче, скільки всього тут є! Ходи зі мною, я все тобі покажу.

Взявши Малахіта за руку, він повів його уздовж палуби, пояснюючи призначення різноманітних снастей і вузлів. Малахіт слухав, розкривши рота і з захопленням ковтаючи кожне слово. Згодом вони опинилися в кубрику, де запах вологої солоної парусини і трупного запаху долинав до ніздрів.

- Тут ми зберігаємо всі парусини і снасті для щогл, - пояснив моряк. - А от тут у нас камбуз, де кухар готує їжу для команди.

Маленький вугільний вогник тліє в печі, а на столі лежать скибки чорного хліба та шматки в'яленого м'яса. Малахіт ніколи не бачив нічого подібного в їхній убогій хатинці.  

- Чи може хтось так жити? - ледь чутно промовив він захоплено.

- Звісно, морське життя не легке, - кивнув моряк. - Але воно сповнене пригод і волі, якої ти не знайдеш ніде на суші.

В цю мить гучний гудок оголосив, що корабель відчалює. Десятки матросів заметушилися в передчутті неминучої відправки. Серце Малахіта кинулося навипередки, коли він відчув, як велетенський корпус корабля здригнувся і почав повільно віддалятися від причалу.

- Тримайся міцніше, хлопче! - гукнув старий моряк, вхопивши Малахіта за руку. - Зараз ми вирушимо в плавання!

Вони поспіхом видряпалися назад на палубу, де матроси вже квапливо бігали туди-сюди, виконуючи накази капітана. Малахіт бачив, як парусини хвилями спадають донизу і чув гугнявий ропіт вітру, що наповнював їхні вітрила. Корабель повільно набирав хід, відхиляючись убік під потужним поштовхом вітру.

- Ти тільки поглянь! - вигукнув старий моряк до хлопчика. В його очах світилося незбагненне захоплення. - Це справжнє життя, синку! Свобода і відкриті простори!

Малахіт закляк, вражений видовищем. Берег з хатинками і деревами невблаганно віддалявся, рідна річка Росоххо ставала все меншою і меншою. Натомість навколо розкинувся безкрайній водний простір, де-не-де пророзбризканий острівцями суші.

- Куди ми пливемо? - нарешті спромігся запитати хлопчик, відірвавши погляд від розпливчастого горизонту.  

- Хтозна? - знизав плечима моряк. - Можливо, до Вест-Індії чи Карибських островів. А, може, й до Іспанії! В цьому вся принада мандрів - ніколі не знаєш, що попереду.

Він міцно стис Малахіту руку.

- Бачиш, життя на воді геть відрізняється від того, що ти знав на березі, - сказав моряк. - Воно жадібне, ненаситне і сповнене загадок. Тут кожна мить - нова пригода.

Малахіт усміхнувся, відчувши, як у його грудях розпалюється вогник пристрасті і любові до відкриттів. У цю мить він зрозумів - його місце тут, серед безкрайніх морських просторів, вітрил і романтики чужинних берегів.

Кінець