Стріляй, як дівчисько - Мері Дженнінгс Хегар

Мері Дженнінґз Геґар
Стріляй, як дівчисько

Моїй спорідненій душі, коханню мого життя — Брендонові.

У кожного з нас були свої поразки й тріумфи, вони зробили нас тими, ким ми є сьогодні.

Інакше я не стала б такою.

Я дуже щаслива, що знайшла тебе, і вже не можу дочекатися й побачити, як наша історія розвиватиметься далі.

Дякую, що повбивав усіх павуків, але й далі вдавав, ніби я насправді хоробра.

Ти — значно більше, ніж я заслуговую

Джудові й Деніелові…

Моя любов до вас така велика, як небо. Я люблю кожну вашу клітиночку, кожну найменшу кісточку.

Мама любить вас так, як Місяць Землю

Від автора

Докладно розповідати про деякі описані в цій книжці події було неймовірно тяжко. Багато з них досить складно переповісти навіть близькому другові, я вже не кажу — написати, щоб це могли прочитати всі. Я виношу все на люди, щоб світ побачив правду, — і це мене жахає. Але багато хто взагалі не знає, що роблять рятувальники Повітряних сил; люди навіть не знають, що в Повітряних силах є вертольоти. Багато хто не знає про ту неймовірну роль, яку відіграють Повітряні сили Національної гвардії. Одні вважають, що жінки не беруть участі в бойових завданнях. Інші — що, коли починають дзижчати кулі, жінки завмирають від страху. Я знаю другий бік цієї ситуації і хочу, щоб ви його теж знали.

Проте є певні побоювання, пов’язані з небезпекою озвучення реальних імен людей, що досі служать там. Є історії, що показують декого з них не в найкращому світлі. З цих причин деякі імена змінено. У жодній з історій не перебрано міри, і Міністерство оборони відредагувало кілька ключових імен і слів (у книжці вони зафарбовані чорним). Усе описано тут точнісінько так, як я пам’ятаю. Я дала перечитати більшість історій тим, хто був тоді зі мною, але люди зазвичай по-різному пам’ятають певні деталі. Були й героїчні вчинки, і сумнівні рішення, однак ми зробили все можливе тоді, коли через туман війни до нас доходило обмаль інформації. Коли не думати, як варто було вчинити, написане далі — моя найліпша спроба розповісти нашу історію через власну призму, такою, якою її бачила я і підтвердили мої товариші по зброї.

Іди пілігримом і шукай небезпеки, якнайдалі від комфорту і добре освітлених вулиць життя. Вистав кожну душу проти невідомого і шукай заохочення у комфорті хоробрих. Відчувай холод, голод, спеку і спрагу і виживи, щоб зустрітися з іншим випробуванням і побачити новий світанок. Тільки тоді настане мир у тобі І ти зможеш зрозуміти й сказати: «Я дивлюся з самісінької вершини гори, задоволений, усе розумію, і справді згоден, що прожив повне життя, таке, яке сам собі вибрав». Джеймс Елрой Флеккер (з поеми «Хассан»)
Пролог

Я визирнула у вікно на темні тіні акул, що рухалися просто під поверхнею моря. Труснула головою і зусиллям волі зосередилася на своєму терміновому завданні — перевірити спорядження, запам’ятати, де на дверях перемикач аварійного спуску, повторити рухи, якими відстібають паски та сигнальний лінь, перевірити, щоб крихітний балон із киснем на жилеті був заряджений. Якщо нас раптом потягне на дно, у балоні вистачить повітря секунд на тридцять. Я добре знала, чого сподіватися в разі аварійного приводнення, бо пройшла курс тренування на тренажері, на якому відпрацьовують методи покидання кабіни літака, що впав у воду: вас пристібають у макеті труського вертольота, потім він падає в басейн і перевертається. Але тут, посеред океану, поруч не було інструкторів, що могли б допомогти. І на тренуванні не було акул.