Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу - Олександр Гаврош
У цю мить хтось огрів його з розмаху по потилиці дошкою, які лежали тут штабелями. Фікса зойкнув і розпластався на землі.
Міха став гарячково нишпорити в його кишенях, поки не наткнувся на посвідчення таємного агента 008. Тепер уже зойкнув Голий, але не надовго, бо рука Фікси мертвою хваткою вчепилася йому в горлянку.
— Я не-е зна-а-в! — виправдатися Голий.
— Падлюка! Босяк! Голодранець! — зло сичав агент 008. — Ти теж у їхній банді! Тобі наказали мене прибрати, чи не так?!
Він вигнув малому руку і прикував наручниками до себе.
— А тепер ходімо! І без зайвого писку! А то зітру в порошок, паскудь!
Фікса нарешті намацав свої темні окуляри під вагоном, і вони рушили чудернацькою парою.
Перед відвідувачами вокзалу відкрилася жаліслива картина: двоє нещасних бідаків, обійнявшись, шкандибали назустріч долі. "Подайте інвалідам Великої війни", — раптом жалібно затягнув Міха. Фікса його щосили вщипнув, та було пізно.
"Тримайте, голубчики", — не втрималася сердешна бабуся і вручила їм по пиріжку з капустою. Однак інваліди їй навіть не подякували.
РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ, У ЯКОМУ ІВАН СИЛА РОЗРЯДЖАЄ СИТУАЦІЮ
В Івана гуло в голові, адже алкоголю він ніколи не вживав. І взагалі, вів здоровий спосіб життя. Тому, побачивши Міху, який переходив вулицю з невідомим попід руку, привітно їм загукав. На диво, вони навіть не зупинилися, а вусатий чолов'яга почав на Івана раз у раз озиратися.
Це здалося новоспеченому рекордсменові дивним. Та й кортіло розповісти товаришеві про свої успіхи, тому він вирішив солодку парочку наздогнати. Бачачи, що за ними швидко йде здоровань, агент Фікса прийняв єдино правильне рішення: зустріти ворога у всеозброєнні, але з максимально вигідної позиції. Він звернув у найближчий під'їзд і сховався за вхідними дверима, при цьому так стиснувши хлопчині горлянку, що той не міг навіть пискнути.
— Міхо! Ти де? — почувся зовсім близько голос Івана.
Ще мить — і його могутня постать з'явилася у дверях. Фікса з усієї сили вдарив руків'ям револьвера Силу в потилицю. Але в останній момент Міха штовхнув агента, тож удар вийшов змазаним. Було боляче, але не смертельно.
Не довго думаючи, Сила з розвороту тріснув у голову постаті, яка так погано вітається з незнайомими. Та тільки йойкнула і обм'якла, поволі сповзаючи на підлогу. Разом з нею завалилася і постать менша. Сила схопив їх попід руки, мов два мішки картоплі, і виволік на Боже світло.
Фікса і Голий мирно лежали на травичці, мов ангелики, а Іван гарячково думав, як їх привести до тями. Часу не було зовсім, адже довкола снували люди. Треба було діяти. Сила спробував пошукати ключі від наручників у кишені агента 008, але, натрапивши на поліцейське посвідчення, від несподіванки присів.
Події набирали неприємного розвитку. Краєм ока Іван помітив, що пані, яка гуляла з песиком, зупинилася і стала уважно придивлятися до того, що відбувається.
— Дідько лисий! — вилаявся він. — Цього ще тільки не вистачало.
І, взявши кайданки в руки, щосили рвонув. Наручники з легкістю розлетілися.
"Ого, Іване! — задоволено гмикнув він. — З тебе будуть люди!". І, завдавши тіло побратима на плече, чимшвидше почимчикував до вокзалу.
За хвилину пані в капелюшку стояла над Фіксою, а її маленький друг лизав його щурячі вуса, поволі приводячи агента 008 у стан бойової готовності.
РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ, У ЯКОМУ ПРО ІВАНА СИЛУ ПОЧИНАЮТЬ ГОВОРИТИ
Зала, в якій проходили змагання, була переповнена. Ще б пак! Чемпіонат республіки — то вам не фіґлі. Вправи виконувалися у кількох видах. Кожен спортсмен робив по три спроби.
Безперечним фаворитом вважався дворазовий чемпіон Магдебура. До того ж, він представляв силові органи. А силові органи — це майже Республіка. А ображати Республіку… Хотів би я побачити такого сміливця!
У молодості Магдебура був поліцейським, і чи не в кожному поліцейському управлінні висів його портрет. Навіть у кабінеті капітана Миколайчика Магдебура був присутній — у вигляді невеличкого настільного календаря. Щоправда, той домалював чемпіонові вуса і ріжки. Але це свідчило не про неповагу, а про любов пана капітана до мистецтва.
Не дивно, що й на чемпіонаті Магдебура мав найбільшу групу підтримки. Аби уникнути зайвих балачок, поліцейські були переодягнені в цивільних. І за порядком подивляться, і свого підтримають — вважало керівництво.
Зала тривожно мовчала.
Магдебура робив останню спробу встановити новий рекорд.
Окрім нього, попередню вагу зумів узяти тільки нікому не відомий парубійко з гоноровим прізвищем Сила. Але ж по ньому видно, що це справжній селюк. Чемпіон не може програти ТАКОМУ. Це би була ганьба на всю Республіку.
Магдебура налаштовував себе на позитивний лад, подумки стаючи першим в історії змагань триразовим переможцем. Він довго натирав руки спеціальним порошком, аби вони не ковзали. Силувано посміхався в об'єктиви фотокамер. Глибоко дихав своїми конячими грудьми, поміж тим кілька разів посилаючи повітряні вітання знайомим дівицям.
"Маг-де-бу-ра! Маг-де-бу-ра!" — почав скандувати зал. Все! Він підійшов до штанги, взявся за неї
