Джим Ґудзик і машиніст Лукас - Міхаель Енде

часом порався біля великої пічки. У лічені хвилини він уже знайшов неполадку.

– Ось воно що! – сказав Лукас. – Решітка вивалилася, і димохід засмітився.

– А чи багато треба часу, аби все полагодити? – запитав Непомук, здається, знову збираючись розревітися.

Лукас уже збирався запевнити напівдракона в тому, що справа зовсім нескладна, як раптом йому в голову прийшла інша ідея, і він сказав так:

– Я хочу подивитися, що можна зробити. Взагалі-то ремонтувати тут уже нема чого. Тобі б треба завести нову пічку. Проте, може бути, мені все-таки вдасться ще разок налагодити стару. Пощастило тобі, що сюди приїхали саме два машиністи.

Просто у Лукаса виник один план, а для цього йому, звісно, довелося трішечки перебільшити.

– Джиме, – вів він далі із найсерйознішою міною, – лізь-но швидше нагору і кулею до нашого локомотива! Забери звідти спеціальну скриню з інструментами і не забудь операційну лампу.

– Домовились, – відповів Джим так само серйозно, потому видерся нагору і миттю повернувся із інструментами та ліхтариком.

– Ось що, дорогий мій Непомуку! – сказав Лукас, зморщивши лоба. – Зараз, будь ласка, залиш нас удвох. Ми з асистентом не можемо працювати, якщо за нами спостерігають.

Непомук із благоговінням подивився на скриньку, у який таємничо виблискували інструменти. Потім виліз із вулкану і, сповнений очікування, всівся біля кратеру. Незабаром він почув знизу стукіт молотка і скреготіння пилки. Обидва машиністи, мабуть, були і справді людьми на рідкість старанними!

Насправді Лукас за один раз поставив решітку на місце, а потому почистив димохід. Усе було знову у повному порядку. І тепер друзі затишно сиділи поряд, підморгували один одному і, посміюючись, настукували молотками та напилками по печі та котлу, аби гриміло, як у кузні.

Трохи згодом Непомук запитав у кратер:

– Ну як, виходить?

– Справа складніша, ніж я гадав, – гукнув у відповідь Лукас, – проте сподіваюся, що ми впораємось!

І вони застукотіли знову. Джим ледь утримувався від сміху. Непомук сидів біля кратеру, прислухався до роботи і дуже радів тому, що поблизу у найпотрібніший момент опинилися два машиністи.

За деякий час Лукас упівголоса сказав:

– Гадаю, що тепер досить.

Друзі припинили стукотіти, і Лукас розпалив у печі вогонь. Полум'я зайнялося, і дим почав підніматися крізь кратер. Усе чудово діяло.

Побачивши дим, що піднімався догори, Непомук забув себе від радощів. Насамкінець його все-таки охопив невеличкий сумнів у тому, що машиністи зможуть усунути ці жахливо складні неполадки. А тепер він витанцьовував навколо кратеру і рохкав своїм писклявим голоском:

– Вийшло! Вийшло! Мій вулкан знову горить! Ура! Запрацювало!

Джим із Лукасом видерлись до нього нагору.

– Велике спасибі! – сказав Непомук обом.

– Та нема за що, – поважно відповів Лукас. – У мене ось теж є маленьке проханнячко.

– Так? Яке? – запитав напівдракон Непомук.

– Ти розумієш, – сказав Лукас, – у мене саме все вугілля скінчилося. А в тебе його цілісінька гора. Ти не заперечуватимеш, якщо ми наберемо до нашого тендеру з твоїх запасів?

– Звісно не заперечуватиму! – вигукнув Непомук і посміхнувся настільки дружелюбно, наскільки дозволяла його величезна паща. – Я зараз сам усе зроблю.

Джим із Лукасом хотіли допомогти, але Непомук уперто наполягав, що впорається сам.

– Ви для мене багато попрацювали, тепер відпочивайте, – заявив він.

Потім Непомук заліз до свого вулкану, але тут-таки виринув назад із великим ведром, повним вугілля, збігав до Емми та перекинув його до тендеру. Повернувшись до себе у печеру, він наново наповнив відро, і так доти, поки тендер не був набитий доверху.

Друзі спостерігали за ним, зазнаючи певних докорів сумління.

Нарешті напівдракон закінчив свою роботу.

– Уфф! – пропихтів він, витираючи піт з лоба. – Гадаю, тепер досить! Більше туди не влізає!

– Спасибі тобі, Непомуку! – сконфужено пробурмотів Лукас. – Це дійсно дуже-дуже мило з твого боку. Може бути, ти із нами повечеряєш?

Година і справді була вже пізня, і сонце схилялося до обрію.

– А що у вас є? – поцікавився Непомук, в очах якого миттю з'явився жадібний блиск.

– Чай із бутербродами, – відповів Джим.

Непомук був розчарований.

– О ні, дякую, – сказав він, такі штукенції мій шлунок не перетравлює. Я краще з'їм добрячу порцію лави.

– А що таке лава? – запитав Джим. – Вона смачна?

– Лава – улюблена їжа всіх драконів, – із гордим достоїнством пояснив Непомук. – Це гаряча каша із розплавленого заліза, сірки та всіляких інших делікатесів. У мене її повний котел. Хочете спробувати?

– Краще не треба, – в один голос відповіли