Джим Ґудзик і машиніст Лукас - Міхаель Енде

– Точно, викрали, – замислено погодився Джим, – таке трапляється.

– От би дізнатися, – сказав Лукас, запалюючи свою носогрійку, – хто це написав.

Пінг Понг, який тим часом розправився зі своєю пляшечкою, уважно вислухав розмову друзів, а потім пояснив:

– Ці вірші, вельмишановні іноземці, написав його величність цар мигдальський. За його наказом їх нанесли на палички по всій країні, аби ми постійно про це думали.

– Про що? – хором спитали друзі.

– Зачекайте ще трохи! – попрохав Пінг Понг. Він хутко відніс увесь посуд назад до палацу і витяг лампіон із колеса. – А тепер, вельмишановні іноземці, ідемо! – урочисто оголосив він і закрокував геть. Проте, зробивши кілька кроків, малюк зупинився та обернувся назад. – У мене є прохання, – сказав він із сором'язливою посмішкою. – Мені дуже хочеться разок прокотитися на вашому локомотиві. Чи не можна це якось меня есть просьба, – сказал он со стеснительной улыбкой. – Мне ужасно хочется разочек прокатиться на вашем локомотиве влаштувати?

– Чом би й ні? – здивувався Лукас. – Скажи лишень, куди нам треба їхати.

Джим узяв крихутку Пінг Понга на руки, вони всі разом сіли на локомотив і поїхали.

Здається, Пінг Понг усе-таки трохи побоювався, незважаючи на його ввічливо-хоробру посмішку.

– Ось це вже швидко так швидко! – пищав він. – На наступній вулиці ліворучбудьласкаколинепомиляюся, – при цьому він стурбовано погладив себе по повному животику, – теперправоручбудьтеласкаві – якщонепомиляюся, ой, – теперпрямо – яздається – трохипоквапився – ізмолоком – теперчерезмістбудьласка – цедлядітеймоговіку– весьчаспрямо – дітеймоговікунекорисно – зновуправоручбудьтеласкаві – зовсімнекорисно, ой-ой! Як швидко!

За кілька хвилин вони вже були на іншому, абсолютно круглому майдані.

У самому його центрі стояв величезний кольоровий лампіон завбільшки із афішну тумбу. він світив темно-червоним світлом. На невеличкому пустому майдані у блакитному сяйві місяця лампіон виглядав дивно і дещо моторошно.

– Стоп, – приглушено сказав Пінг Понг. – Ми прибули. Тут знаходиться центр Мигдалії. А там, де великий лампіон, – самісінький центр світу. Це обчислили наші мудреці. Тому майдан і називається просто "Центр".

Вони зупинили Емму та вибралися назовні.

Підійшовши до великого лампіону, друзі побачили, що на ньому щось написано. Слова мигдальськими літерами і знову згори донизу. Виглядало це так:

Я, Пунь Гінь, цар мигдальський, урочисто оголошую, що віддав за дружину свою доньку, принцесу Лі Сі, тому, хто визволить її з Дракон-Міста.

Розшифрувавши напис, Лукас здивовано присвиснув.

– Що там написано? – зацікавився Джим.

Лукас прочитав напис уголос.

А крихітка Пінг Понг ставав тим часом все занепокоїніше.

– Із молоком я і насправді поквапився, – стурбовано пробурмотів він собі під ніс пару разів. І раптом скрикнув: – О боги небесні!

– Що з тобою? – із співчуттям запитав Джим.

– Ах, вельмишановні чужинці,– засмучено відповідав Пінг Понг, – адже вам відомо, як воно, із сосунками мого віку: стільки хвилювань у цю пізню годину! Але нічого не вдієш, це вже сталося, і мені конче необхідно змінити підгузок.

Вони терміново поїхали назад до палацу, де Пінг Понг поспіхом попрощався.

– Уже давно настав час спати малюкам на зразок мене, – сказав він. – Отже, до завтра! Приємного сну, вельмишановні чужинці! Радий був із вами познайомитися.

Він уклонився та зник у тіні палацу. Було видно, як відчинилися та знову зачинилися двері царської кухні. Потім знову стало темно та тихо.

Друзі, посміхаючись, дивилися вслід малюкові.

Тут Джим сказав:

– Мені здається, уся справа не в молоці, а в поїздці на нашій старенькій Еммі. Як ти вважаєш, Лукасе?

– Можлива справа, – пробасив Лукас. – Уперше поїхав, та до того ж зовсім крихітка. Йдемо, Джиме, час лягати. Бурхливий сьогодні видався день.

Вони забралися в кабіну й влаштувалися зручніше. Уже під час подорожі океаном спати в кабіні стало для них звичною справою.

– А чи варто нам, по-твоєму, – тихесенько сказав Джим, закутавшись у ковдру, – спробувати визволити принцесу?

– Спробувати варто, відповів Лукас, вибиваючи люльку. – А якщо це вийде, то цар точно дозволить нам прокласти в Мигдалії залізницю. Тоді старенька Емма ввійде до своєї звичної колії, і ми зможемо залишитися тут.

Джим подумав, що лишатися тут йому, взагалі-то, не так уже сильно хочеться.

Звісно, у Мигдалії чудово. Але краще б податися туди, де не так багато людей і де їх можна відрізнити один від одного. Ось, наприклад, чудова країна Усландія…

Проте він не став про це розводити, а то Лукас ще подумає, що його туга за домом заїла. Замість цього він спитав:

– А чи мав уже справу із драконами? Мені здається, це не так-то й просто.

На що Лукас весело відповів:

– Та я ще жодного разу в житті драконів не бачив, навіть у зоопарку. Але моїй Еммі, гадаю, така тварюка не страшна.

Голос Джима пролунав жалібно:

– Та-а-ак, єдина, може, й не страшна, але там же написано щось про ціле їхнє місто.

– Поживемо – побачимо, старий, – відповів Лукас, – а зараз давай спати. Доброї ночі, Джиме! І не турбуйся.

– Угу, – пробурмотів Джим. – Доброї ночі, Лукасе!

А потім він ще трохи позгадував пані Ваас і подумав, чим вона зараз може бути зайнята. А ще потім він попрохав у Бога, що якщо вона сумує, то хай пошле їй утіху. І, будь ласка, нехай Він їй усе пояснить. А ще потім Джим прислухався до рівного й глибокого посопування Емми, яка вже давно поснула, й задрімав сам.

Глава дев'ята, у якій виступають циркові артисти