Вона підкориться мені - Олена Сашина
Стас
Я все ж таки наполягаю на доставці їжі і Поліна погоджується за умови, що завтра вона приготує вечерю сама. А мені й справді стало цікаво, як смачно моя дівчина вміє готувати.
Під час вечері Поліна розповідає мені, що всерйоз задумалася над відкриттям кав'ярні. Її весь час перебиває вібрація мого телефону, точніше вхідний виклик від адміністратора клубу. І хоча я обіцяв адміністратору весь час бути на зв'язку, вимикаю телефон, щоб нам із Поліною ніхто не заважав. За час вечері не думаю, що в клубі може статися щось критичне настільки, що адміністратор не зможе розрулити цю проблему без мене. А якщо й не зможе, то все зачекає, поки у нас з Поліною перша домашня вечеря.
Уважно слухаю дівчину. Мене і справді захоплює її хватка та ґрунтовний підхід до питання. Вона вивчила необхідні матеріали та потенційних постачальників, навіть переглянула можливі локації для кав'ярні. Помічаю як у Поліни горять очі, коли вона мені все це розповідає. Видно її не слабко зачепила ідея піти від Гурського. Хвалю Полю і кажу, що з таким підходом на неї чекає успіх.
Після вечері Поліна миє брудний посуд, а я нарешті вмикаю телефон. Ми чудово посиділи удвох. У тихій спокійній атмосфері. І поговорили добре.
Як тільки вмикаю телефон, один за одним сипляться повідомлення. Пропущені дзвінки від адміністратора клубу, начальника охорони, мого дядька, Гурського та ще кілька невідомих номерів.
Очі чіпляються за повідомлення від Колі: “Негайно приїжджай до клубу”. Повідомлення було надіслано нещодавно, близько пів години тому.
Нутром чую, щось трапилося. Щось погане. Поки поруч з Поліною Спеціально нікому не передзвонюю. Що б там не було, не хочу при ній вирішувати нагальні питання. Не хочу занурюватися в роботу, поки вона поряд. Не подаючи виду, посміхаюся Поліні:
— Мені треба ненадовго від’їхати на роботу, — повідомляю їй. — Спати не лягай, дочекайся мене.
— Хм, — замислюється Поля, піднявши очі вгору, — полежу у ванні, чекаючи на тебе.
Після шикарного поцілунку, від якого не хочеться нікуди їхати, все ж таки залишаю квартиру. Дорогою до клубу все обмірковую наше з Полею спільне проживання. Чорт! Мені з нею добре. Неймовірно добре. Я радий, що вона поруч зі мною. І така близька. Моя кохана…
На під'їзді до клубу утворився затор, що дивно. Ця ділянка дороги ніколи не була жвавою. Пояснення мені й не потрібні, коли я бачу яскраво-червоне, що переходить у фіолетово-синє, а потім чорне небо.
Блядь! Мій клуб горить.
На стоянці перед клубом кілька пожежних машин старанно намагаються загасити пожежу. Перед в'їздом на парковку стоїть поліцейська машина.
Я дивлюся на вивіску "Погані дівчата", яку вже дожирає полум'я. Моє дітище, моя віддушина, моя відрада…
У моїх зіницях відбиваються язики полум'я. Вони спритно скачуть, проте це не веселий задерикуваний вогник. Це зловісне полум'я, яке масштабно пожирає все навколо. Від нього виходить нестерпний жар, ніби це чортове вогнище в пеклі, яке розвів один невгамовний біс. Я здогадуюсь чиїх рук це діло.
На місці мене зустрічає Коля, похмуро вітаючи.
— Я попереджав, Стасе! Попереджав, що Зміїв буде мститися. Слава Богу, що постраждалих немає. Стасе, мені шкода… — плескає Коля мене по плечу. — Твій клуб… Тримайся!
Але я більше не слухаю Колю, мого мудрого дядька, який все життя, скільки я себе пам'ятаю, намагається мене захистити. Після слів Колі про те, що це справа рук Тайпана, мені навіть стає похер на клуб. Мій клуб – це не приміщення, це концепція, атмосфера, це мої танцівниці.
Тим більше не я власник будівлі. Гурський, а точніше компанія, в якій він виконує обов'язки гендира, є власником цієї нерухомості. Я лише орендую це приміщення. Знаючи Гурського, я більш ніж впевнений, що вся нерухомість застрахована на чималу суму. Особисто я лише втрачу час на пошуки нового приміщення та певну суму на ремонт у ньому.
Усі ці питання неприємні, але вирішуються. Зараз мене хвилює інше. Якщо Тайпан дістався мого клубу, він дістанеться і Поліни. Що як пожежа в клубі це не лише помста, а спосіб відволікти мою увагу? Що як Зміїв дізнався, що Поліна зараз живе зі мною?
Нічого не бачу довкола, біжу до машини. Зараз мені на клуб начхати. На все начхати. Аби тільки встигнути. Їду до Полини, порушуючи всі правила дорожнього руху, проїжджаючи на червоні сигнали світлофора. Натикаюсь на пробку, нервово сигналю, але це нічого не дає. Дідько! Дідько! Дідько!
Набираю Поліну і щоразу слухаю дратуючі довгі гудки. Вони вводять мене у відчай.
Тайпан хитрий. Особисто мені він нічого не зробить, доки я не побачу його розправу над Поліною. Розправу над моєю коханою. Тільки так він відчує, що помстився.
Чорт! Мені б тільки встигнути!
Шалено хочу знову побачити улюблені очі, ніби ми не годину тому попрощалися, а не бачилися вже більше року. Мої улюблені лисячі оченята. Хочу знову побачити променисту посмішку та почути дзвінкий сміх. Хочу вдихнути на повні груди дурманливий і вже рідний запах. Моя солодка булочка. Солодка булочка. Лисеня!
Мені б тільки встигнути...
