Вона підкориться мені - Олена Сашина

— Я знаю.

— Знаєш? Звідки ти це можеш знати, якщо я сам щойно зрозумів?

— По твоїм вчинкам.

І я реально замислююся над почутим. У цій фразі прихований великий сенс. Величезний.

— А ти знаєш? — запитує Поліна.

— Що?

— Що я теж тебе кохаю!

Мені нічого не потрібно відповідати. І знати. Який же я був сліпий! Як дрібне кошеня. А зараз я все відчуваю. Відчуваю! Відчуваю без зайвих слів.

Поліна лине до мене, я лину до неї. Не зводимо один з одного очей і наші зізнання, ніби клятву, закріплюємо довгим поцілунком. І начхати зараз на всю метушню, що відбувається навколо нас, начхати на Кавказця, Зміїва, Гурського, на нервові сигнали водіїв позаду, які сповіщають про те, що нам давно вже час їхати.

Я кохаю. Поля кохає. Між нами кохання!