Вона підкориться мені - Олена Сашина

Любі мої читачі! З нагоди свята викладаю сьогодні ще один розділ для вас )) Приємного читання!

_____________________

Стас

Нарешті приходить Гурський і запрошує мене до свого кабінету. Побачивши у мене в руках папку з документами, він повертається до помічниці.

— Поліно, чому ви не виконали завдання? Ви мали взяти підписи у Станіслава ще вчора.

— Вікторе Петровичу, я намагалася… — починає виправдовуватися Поліна, але я не даю їй договорити.

— У мене виникло кілька запитань з приводу договору, тому я тут, — заступаюся за дівчину, у якої до списку улюблених директорів щойно додався ще один. Хоча, впевнений, Гурський цей список очолює.

— Ходімо, — показує мені на двері свого кабінету.

Я проходжу до кабінету, Гурський затримується, даючи вказівки помічниці.

— Поліно, давайте одразу підпишу потрібні папери, — каже чемно і проходить слідом за мною.

Я сідаю у крісло навпроти столу начальника, зчепивши пальці в замок.

— Одну хвилинку, Стасе, ранкові справи, — перепрошує гендир.

До кабінету заходить Поліна. Я би навіть сказав витончено запливає.

— Ваша ранкова кава, Вікторе Петровичу, — солодко співає дівчина, ставлячи перед начальником чашку ароматного напою.

Сама ввічливість, сама люб'язність. Усміхається чарівно.

— Сьогоднішня пошта, — кладе поруч з кавою листи. — Документи на підпис, — розкладає кілька папірців. — Поставте підписи тут, тут і тут, — нахиляється ближче до директора, тикаючи пальчиком у листочки.

Блядь, і як Гурський тримається? Поліна стоїть так близько до нього, майже треться цицьками об його плече в охуєнно обтягуючій сукні. У мене руки самі потяглися б ляснути її по дупі, що я вчора благополучно і зробив.

Гурський ставить підписи, Поліна збирає папери та похитуючи своїми плавними вигинами, йде з кабінету, залишаючи за собою ванільно-шоколадний шлейф.

Чорт, хочу Поліну собі!

— Ого яке дресирування, — хвалю дівчину перед начальником.

— Роки тренувань, — жартує той. — Ну, то які питання чи сумніви у тебе виникли з приводу договору? — переходить Гурський одразу до справи.

— Найголовніше — ціна. Ми обговорювали іншу цифру.

— Так, Стасе, ти маєш рацію. Але ціни звіряють щодня з ринком. Вони то зростають, то падають. Це не моя забаганка, лише чистий холодний прорахунок.

— Припустимо. Але йдеться про довгострок. З такими цифрами мене долають сумніви.

— Стасе, подумай добре. Твій клуб уже давно тут. Ноги самі несуть клієнтів у цю локацію.

— Петровичу, вони йдуть не на локацію, а до моїх дівчат.

— Ну ти все ж таки подумай, Стасе. Подумай!

— Я подумав.

— І?

— Цифру в договорі виправ, тоді підпишу.

— Який ти настирливий! — обурюється Гурський. Видихає. — А що вирішив щодо акцій?

— Ще нічого.

— Вкластися в акції — це вигідна пропозиція. Якщо не віриш нашому штатному аналітику, зроби прорахунки сам.

— Ох, прорахунки. Відколи пішла моя секретарка, я мало що встигаю.

— Досі один? — дивується Гурський. — Напевно не солодко.

— Не солодко, Петровичу, коли один. Я вже заїбався… Слухай… віддай мені Поліну на місяць. Я без помічниці як без рук, — одразу переходжу до наміченої теми.

— Що значить віддай? — випалює приголомшений Гуров. — Поліну? Ні! Знайди собі іншу помічницю.

— Ти ж знаєш як важко знайти відповідального працівника. Тим паче, робота вночі, мало хто піде. Поділися своєю помічницею, не скупися.

— Ти що? Я без Поліни ніяк! Вона моя права рука… і ліва рука… і навіть голова! Я без неї нічого не зможу.

— Тоді що ти робиш у цьому кріслі, якщо за тебе помічниця навіть думає? — насідаю, вказуючи на місце генерального директора.

— Я отримую прибуток компанії, — нахабно сміється. — А Поліну я для того й наймав, щоб не напружуватися. От і думає замість мене. Вона і справді дуже розумна. Мега мозок!

— Ну не така вже вона й розумна, коли досі працює на тебе.

— О-о-о, ти не уявляєш, скільки зусиль мені варто докладати, щоб втримати її тут. Я їй плачу дуже високу зарплату. А щоб у неї не виникали думки про самостійність, завалюю роботою так, що вона ледве ноги додому приносить.

— Ну ти й хитрун, — дивуюся його нелюдськості. — Слухай, Поліна мені потрібна буде лише вечорами, іноді ночами. Вдень вона цілком твоя.

— І як вона, на твою думку, працюватиме на нас двох? Цілодобово?

— Розгрузиш трохи бідолаху. До того ж, у мене вона виконуватиме лише термінові завдання. Потім — вільна.

— Тоді ти можеш найняти її сам, без мого дозволу. Щось на кшталт підробітку.

— І ти думаєш, що вона потребує підробіток, маючи високу зарплату? Ні, до мене вона сама не піде. Мені потрібно, щоб ти направив її до мене. Так, щоб у неї вибору не було.

— Ну ні, з чого я її направлятиму до тебе?

— Петровичу, ти що, трахаєш її? — вирішую одразу з'ясувати у чому причина.

— Кого? Поліну? Ах-ха-ха, та вона мене до своєї спідниці і близько не підпускає. Ще при прийомі на роботу папірець змусила підписати, щоб не було з мого боку жодних домагань. Тож якщо ти сподіваєшся взяти собі безвідмовну помічницю, то на Поліну можеш не розраховувати. Вона і тебе такий контракт підписати змусить.

— Розберуся. То що? Згоден? Давай так, — пропоную, трохи подумавши. — Ти мені свою дівчинку, а я тобі свою. Або своїх. Можеш щовечора обирати будь-яку з моїх танцівниць. Але пам'ятай, лише тих, хто згоден на додаткові послуги.

У діда спалахують очі.

— Але як я маю змусити Поліну піти до тебе? — замислюється гендир. — Полінка не покірна вівця, щоб слухатися.

— Переконай. Увімкни хоч ненадовго свій мозок. Або доручи Поліні самій придумати вагому причину, ах-ха-ха, — остання фраза веселить мене самого.

— Тоді так, — висуває гендир свої умови, насупившись, — стаєш нашим акціонером, підписуєш договір оренди. Суму залишу попередню, хай йому грець. І я згоден на твою пропозицію з дівчатами.