Падіння Янгола - Ірина Муза
- Так-так, Бальтазар. Частина тієї душі в тобі, і повір, ти її навіть не задіював увесь цей час, і не уявляєш, наскільки сильний. Усі ці століття ти використовував лише свою темну сутність, що дісталася тобі від батька, ця жінка... - повернув він голову в бік мого тіла, - схоже, теж була носієм, але я не впевнений, що Архангели дозволили б переродитися на землі першорідній душі, гадаю, в цій жінці лише мала її частина, та однаково, навіть вона має величезну міць...
- Ваше дитя... загалом, якщо ти зробиш те, що не встиг твій батько, то отримаєш необмежену владу і силу. Якщо ти вб'єш новонародженого і забереш його душу, то без проблем зможеш повалити батька. Ти станеш тут Богом. Найсильнішою істотою, а я всього лише хочу допомогти тобі в цьому, і, можливо, стати тобі правою рукою, - посміхнувся Армарос, БАльтазар напружено мовчав. Подивився зараз у бік мого тіла і зробив кілька кроків до нього, щоб опинитися поруч.
- Подумай Бальтазар! Ти можеш забрати всю силу собі. Матір треба вбити, щоб дитина не відчула до неї потяг і не стала на захист... щоб забрати її душу, та й до того ж, це може допомогти тобі, я чув, ти віднедавна став нею одержимий... - Бальтазар став біля мене й доклав свою руку на мій живіт. Я навіть відчула його теплий дотик. Треба ж... От тільки мене лякає все це. Я не впевнена в Бальтазарі... Він говорив, що кохає, але весь час хотів позбутися цього почуття. Я не знаю, що він зробить і до того ж, я найбільше на світі зараз боюся за свою дитину. Найжахливіше, що я нічого зробити не можу. Я повністю залежу зараз від Деміана-Бальтазара.
Не знаю, чи почує мене зараз Господь. Але я дуже прошу, зберегти життя моїй дитині, моїй крихітці. Мені більшого не потрібно. Лише б малюк жив. Це єдине, чого я хочу.
Бальтазар усе ще мовчав і задумливо дивився на моє обличчя. Я навіть відчула його дотик до моїх губ. Мені були приємні ці відчуття.
- Бальтазаре! Вирішуй швидше, мені здається нас знайшов твій батько! - Чорт, щось не так. Мені щось не добре. Чорт. Що відбувається?
Я відчуваю ломоту і біль по всьому тілу, ніби я знову у себе в тілі. Хоча це не так... Мене знову поглинула темрява. Але мій розум чистий. Я не відключилася, як це було раніше. Але з кожною секундою почуваюся дедалі гірше.
Ой Мамочки! Як же боляче! Мене немов розриває на шматки, на мільйон маленьких шматочків! Ніколи не відчувала подібного. Це нестерпно. Мені здається, я зараз збожеволію. Мені хотілося кричати! Але я не мала голосу. Як німа риба з відкритим ротом ковтала повітря. І мені здається, що так тривало ціле століття, доки раптом біль не пішов. Зовсім. Я перестала відчувати що-небудь. Ні болю, ні печалі, ні радості, ні туги. Я більше не відчуваю зв'язку зі своїм тілом. Ніби я десь далеко.
Розум прояснився не відразу, не відразу я змогла розрізнити темні силуети. Я знову спостерігач, тільки ось біля себе я відчуваю щось дуже зле, темне, холодне, морозне і таке, що поглинає. Замість силуету поруч із собою я бачила зараз чорну вирву нескінченного мороку і порожнечі, яка поступово набувала такої знайомої форми. Чорт забирай... Люцифер!!!
