Вона підкориться мені - Олена Сашина
— Впевнена? — шепочу їй у губи, практично торкаючись них.
На це Поліна шумно видихає та робить крок назад. Але я сильніше тисну на поперек, змушуючи дівчину повернутися на місце.
— Поля… — шепочу ледь чутно. — Поцілуй мене. Сама.
Бачу обурення в її очах від такого нечуваного нахабства. Як у день нашого знайомства. Моя норовлива недоторка. Що ж, як завжди, доведеться робити все самому.
Спочатку ніжно торкаюся її губ. Поліна відводить голову назад, збільшуючи відстань між нашими губами.
— Лисичко, годі грати зі мною, — невдоволено гарчу.
— Я не вільна! Забув?! — обурюється дівчисько.
Беру її праву руку і підношу до своїх очей. Безіменний палець чистий, як новий аркуш паперу.
— І де обручка? — питаю переможно.
— Я її не ношу, — фиркає у відповідь, висмикуючи свою кисть з моєї долоні.
— Хм, Поліно, — радісно вимовляю і на моєму обличчі з'являється самовдоволена усмішка. — То це була вистава особисто для мене? Мені дуже лестить така увага до власної персони.
— Пусти, — невдоволено пихкає дівчина у відповідь, намагаючись звільнитися від моїх кам'яних обіймів, на що мої м'язи лише міцніше стискаються. Я як удав, при кожному тріпотінні жертви, все сильніше затягую її в кільце свого тіла.
— Цілуй мене, Поліно! — вимагаю найсуворішим тоном. — Сама!
Зізнаюся, сам того не очікував, але дівчина тягнеться до моїх губ. Я вже відчуваю тепло її шкіри, відчуваю її важке дихання. Її губи вже за міліметри від моїх.
— Ще чого! — гордо вимовляє дівчисько і знову відновлює попередню дистанцію між нами. Я на це мимоволі сміюся, відвівши погляд убік. — Ще чогось бажаєте, Станіславе Ігоровичу? — глузливо цікавиться Поліна.
— Ну якщо ти пропонуєш… Бажаю! — різко піднімаю її в повітря, на що дівчисько верещить від несподіванки і миттєво обхоплює ногами мої стегна, остерігаючись падіння.
Притискаю її спиною до стіни, рукою утримую підборіддя і нарешті цілую. Поліна не обурюється більше, не чинить опір моїм діям, а лише слухняно піддається моєму натиску. Дурію, коли вона ось так беззаперечно мені підкоряється.
Роблю величезне зусилля, щоб відліпитись від солодких губ. Потрібно зупинитися, поки я ще можу це зробити.
Обережно опускаю дівчину на підлогу. Збуджено дивлюся в її очі, великим пальцем погладжую оксамитову шкіру щоки.
— Розберися вже нарешті з Льошкою. Я втомився чекати.
На цій фразі різко розвертаюся до дверей і йду, залишаючи Поліну наодинці з заданою темою для роздумів.
_____________
Любі читачі!
Щиро дякую за ваші лайки та теплі, добрі коментарі! Мені неймовірно приємно їх від вас отримувати!!! Ваш зворотній зв'язок -- найбільша винагорода для автора!
Бачу серед нас багато новеньких. Запрошую вас до ще однієї моєї новинки "Мій не брат". Ми вже наближаємося до фіналу, після завершення ціна книги зросте. Тож, кому цікаво, ласкаво прошу ))
