Ти моя дружина - Ірина Муза

А потім мені стало так прикро, і шкода, і гірко, і... загалом накотило на мене, і я заплакала.

Почула тихі кроки Саманти, вона присіла поруч і обійняла мене. А мені потрібно було це зараз. Адже виходить, крім Ендера в мене й немає нікого. Та й Ендер... не зрозумілий для мене наш зв'язок і ці почуття, ці інстинкти... вони лякають мене. Але ж я навіть ні з ким поділитися не можу!

Стала заспокоюватися від того, що Саманта гладила мене по волоссю.

- Знаю, як тобі, напевно, важко зараз зрозуміти Ендера... І не думай, що він проігнорує той факт, що ти ледь не померла, повір, він дуже переживав, і гнав, що є сили, коли відчув твої емоції. Ревнощі зараз беруть гору над ним, бо він не відчуває тебе повністю своєю. Ти досі відштовхуєш його і ваш зв'язок, хоча думаю, що і ти відчуваєш ваше тяжіння. Але все ж таки, я знаю, що Ендер не правий, що досі не знайшов час на те, щоб ви нормально поговорили, дізналися одне одного краще. Але й ти маєш розуміти, що бути Альфою цілого півострова дуже важко!

- Якщо сказане тобою, Саманта, мало б мене заспокоїти, то цього не сталося! Ніхто з вас не розуміє мене, тому що я людина. Мені не зрозумілий ваш уклад, те, що ви у стосунках більше віддаєтеся інстинкту. Що у вас почуття, це минає. Я так не можу! Я потрапила в цей світ і перше, з чим зіткнулася, був Ендер у вигляді звіра. Та я з тобою зараз більше говорю, ніж з Ендером за все наше знайомство. І я... не знаю... це так складно.

- Вам обом потрібно трохи охолонути! Я залишу тебе! - встала Саманта і так само не чутно вийшла. А я впала на ліжко спиною і важко зітхнула. Довго витріщалася у вікно, розмірковуючи про все. І так непомітно просто вирубилася.

Прокинулася від відчуття, що на мене хтось дивиться. Розплющила очі й зрозуміла, що вирубилася просто в сукні, навіть одягу не зняла. На вулиці тільки-тільки почався світанок. А мене не полишає відчуття чиєїсь присутності. Встала, підійшла до вікна і побачила чорного вовка, що вийшов із лісу і дивиться на моє вікно.

Постаралася нечутно вийти з дому і, обнявши себе за плечі, повільно стала підходити до вовка. Не розрахувала я, що вранці буде так прохолодно.

Підійшла до вовка, і він одразу ж ліг на пузо, показуючи, що хоче, щоб я видерлася йому на спину. Я не була проти. Чомусь було все одно куди він мене повезе. Просто хотілося бути зараз із ним поруч. Чортова мітка! І тут впливає на мій вибір! Хоча, вже важко переконати себе в цьому, мені страшно від того, що мої емоції і почуття зараз змішалися. І я не можу відокремити їх. Мені здається, моє бажання бути зараз з Ендером абсолютно щирим!

Обійняла вовка за його потужну шию і притулилася якомога ближче до нього. Він такий теплий, що я не втрималася і майже вляглася на нього.

Вовк повільно йшов углиб лісу, і від такої ходи, мене ще більше тягнуло в сон, але вовк - це не ліжко, його постійний рух не дає мені повністю розслабитися.

Через якийсь час вовк прискорився і побіг. Мені здавалося, що ми вже дві години в дорозі, бо на небі сонце вже яскраво світило. Був глибокий ранок. Я чітко чула спів птахів, шелест листя від вітру, навіть пересування дрібних тварин я зараз чула. Мені подобався цей стан...

Незабаром вовк вийшов на величезну галявину польових квітів. Їх було так багато, і стільки видів! Вовк пройшов до середини галявини, потім зупинився. Я повільно злізла, бо все тіло набрякло, і ще раз озирнулася. А вовк тицьнув мені своєю мордою на квіти і фиркнув! Це що, він спеціально мене сюди привіз. Вирішив подарувати мені галявину квітів! Я посміхнулася.

- Ти спеціально мене сюди привіз? Ці всі квіти, мені? - здогадалася я, вовк кивнув, а я ще ширше посміхнулася. Галявину з квітами мені ще не дарували! Пішла вглиб і назбирала вподобані не квіти. Різко з'явилося бажання сплести вінок. Мене мама, колись дуже давно цьому навчила. Вмостилася зручніше серед квітів і зайнялася вінком. Настрій сам собою піднявся. Вовк підійшов і сів біля мене. Уважно за мною спостерігав.

- Ти знаєш, що це таке? - показала я йому половину зробленого мною вінка, вовк знову фиркнув, а я продовжила вплітати квіти і розповідати трохи про своє минуле життя. Вовк мовчки слухав мене.

- Ось така краса в мене вийшла! - усміхаючись, показала я йому своє творіння і занурила цю квіткову пишність на голову вовку, побачила його очі при цьому і розсміялася, хапаючись за живіт. Ці його живі, очманілі очі...це треба було бачити.

- А що...- сміялася я, - тобі дуже личить! - захлиналася я від сміху. Тоді вовк потрусив голою і вінок упав.

- Гей! - хотіла обуритися я, - але вовк різко кинувся на мене і повалив спиною на траву. Лизнув мою мітку, потім опустився на груди

- Ти що це надумав, звіре! - намагалася відштовхнути я його, потім вовк затрусив гривою, мені в око влучив у цей момент пилок, і я заплющила очі, намагалася проморгатися. Потерла око пальцем, а мене знову притиснули до землі, тільки того разу це було масивне тіло Ендера. Він тут же притулився губами до моїх губ. Але я цього робити не хотіла. Не хотіла цілувати його, прекрасно пам'ятаючи його слова про те, що цілують вони тільки тих, кого люблять!

- Ліліан! - Ендер спіймав мої руки, завів мені їх за голову, перехопив своєю величезною лапищею, однією! А іншою повернув моє обличчя до себе. Впився поцілунком. Опиралася я не довго. Просто не могла. Нахлинуло дике бажання, в купі з його емоціями, які я тепер дуже добре розпізнавала, у мене зараз дах їхав від бажання. Руки мої він давно відпустив, бо мені дуже хотілося його торкатися.

Сукня на мені була майже розірвана, Ендер так хотів дістатися до мого тіла, що зовсім не контролював себе.

А я не змогла контролювати себе. Коли він далеко, я злюся, і я багато думаю про те, що не можна йому так піддаватися. Але зараз, коли його бажання б'є хвилями по моїх рецепторах, чинити опір просто неможливо.

Швидкі слизькі поцілунки шиї, грудей. Руки грубо стискають груди і нарешті розводять мої ноги в сторони. Одразу відчуваю гладеньку голівку і голосно реагую на те, як він легко прослизає вглиб. Перший поштовх зачіпає всі наявні точки задоволення, і я голосно стогну.