Ти моя дружина - Ірина Муза
- Що це за квіти? Це Річард приніс? - спокійнішим голосом запитав він, але я на емоційному рівні відчувала, як він злитися!
- Так! Річард! - прикрикнула я, відповіддю мені було лише зле гарчання. Вовчиця в мені, приходила в захват від такої хвилі ревнощів, що зараз просто била по вухах. Ця чутливість...до цього ще треба звикнути.
- І мені був приємний цей жест, з його боку! - вирішила добити Ендера, - У моєму світі, коли чоловік залицяється до жінки, він дарує їй квіти, запрошує на прогулянки, розмовляє з нею, дізнається про неї ближче, вже потім між ними відбувається зв'язок, який, згодом, може перерости у стосунки, у шлюб. А ти! Ти просто зґвалтував мене! Поставив мені мітку, і сказав, що тепер я твоя дружина! Тобі від мене потрібен тільки спадкоємець! Я не цікава тобі як людина! Ти не прагнеш пізнати мене. Зі мною ти тільки кохаєшся! Все! А Річард, він був ввічливий зі мною, подарував квіти! Це нічого не означає, але мені було приємно. І мені подобалося, що він мною цікавився, що показав мені ТВОЄ поселення, розповів, як у вас тут усе влаштовано! А що зробив ти для мене? - на емоціях випалила я, - не кажучи вже про те, що я мало життя не втратила сьогодні... - сказала я вже трохи тихіше.
Поки говорила, хвилі агресії і злості виходили навіть за межі нашої кімнати, але Ендер, як і раніше, мовчав. Потім психанув і вибіг, голосно грюкнувши дверима, буквально за хвилину я почула протяжне, відчайдушне виття. І подивившись у вікно, ледь помітила чорного вовка, що побіг у ліс. Його виття я чула ще хвилин десять. Потім воно затихло.
А я підійшла до ліжка і присіла. Вовчиця всередині мене біснувалася. Вона ніби вила йому в такт. Чи шкодувала я про ті слова, що йому сказала? І так, і ні! Може, потрібно було сказати це трохи не так. Не в такому моєму стані, не в такому його стані?
