Ти моя дружина - Ірина Муза
- Аманда! Ти з глузду з'їхала! Навіщо ти це зробила? - навперебій запитувала Сью та Олівія.
- Заспокойтеся, ніхто не дізнається, що я її скинула. Я її палицею штовхнула, зараз підемо до озера, і я палицю втоплю. Ніхто не відчує на ній мій запах. Я спеціально її не торкалася!
- Та яка різниця, Амандо! Хіба не очевидно, що це зробила ти?
- Це був нещасний випадок! Зрозуміло? Зараз ви разом зі мною покажете всю свою акторську майстерність, головне переконати Саманту, а вже вона зможе вплинути на Ендера.
- Все одно! Ніхто не повірить, що це був нещасний випадок! Про що ти думала, Амандо, це ж занадто очевидно, що ти її зіштовхнула!
- А мені все одно! Я не віддам їй Ендера! Він мій! Її взагалі не повинно тут бути! Людям тут не місце! Ніколи не схилюся перед такою, як вона! Вона не гідна Ендера! Ненавиджу її! Думаю, багато хто мені б ще й подякував! Здається, ви також були проти людини.
- Були, але мовчали, бо вона пара Альфи! А зараз я навіть не знаю, що буде?! - голоси стали віддалятися, а в мені злість зростала з кожним сказаним ними слові, не хочуть вони мене бачити біля Ендера, проста людина я!
Почула власний рик, і з образів у голові немов слова почали з'являтися.
"Випусти мене! Я вб'ю зараз цих сук"
Нічого собі!
"Випусти" - у скронях застукало, пальці рук подовжилися, кисті рук, та й самі руки стали покриватися шерстю. А я відчула жахливу злість усередині себе і силу, що хотіла вирватися разом із вовчицею.
Не час ще! - наказала сама собі, і доклала всіх зусиль, щоб узяти себе в руки й заспокоїтися, хоч зробити це було дуже важко
"Убити! Їх треба вбити за це!" набатом стукало в мене в голові.
Сказано ні! - майже крикнула я. Адже добре пам'ятаю, що бабця та сказала, що тільки на другий місяць їй можна вийти, а зараз тільки перший наближається...
Цілих пів години боролася із собою. Вгамувала злість, а потім, з горем навпіл, спустилася з гори, знайшла поступки і так добралася до стежки, а там уже просто по пам'яті знайшла дорогу до маєтку. На зустріч мені бігло троє чоловіків. В одному з них упізнала Річарда, решту двох бачила вже одного разу.
- Ліліан, хвала праматері, з тобою все добре! - Річард, не соромлячись, на коротку мить притиснув мене до себе, потім тут же відступив. Став пильно оглядати мене.
"Чужий вовк" - знову спливло у свідомості. Чорт, схоже вовчиця моя досить зміцніла, цікаво я завжди так буду її чути?
- З тобою все гаразд? Аманда сказала, ти впала з гори? - стурбовано запитав Річард.
- Ну як бачиш, жива, здорова! Не знаю, що сталося. Я просто впала! Пощастило, що зачепилася за уступ, там була ніша в скелі і я видерлася на неї. Я дуже злякалася!
- Ходімо! Саманта дуже хвилюється! І думаю сюди вже мчить Ендер!
- Ендер?
- Якщо ваш зв'язок справді стає сильнішим із кожним днем, то він мав відчути твій страх, а може й не тільки! - я лише здивувалася його словам.
Варто було тільки ступити на територію маєтку як до мене вибігла Саманта. Міцно обійняла, і стурбовано на мене подивилася.
- З тобою все гаразд, люба? - схвильовано запитала вона.
- Ем... так. Здається, все добре. Я просто дуже злякалася! - відповіла я правдиво, адже спочатку справді дуже злякалася...
- Ви! - розвернулася Саманта в бік трьох вовчиць, - вам краще зараз піти! - зло промовила вона. Аманда зло, пирхнувши, розвернулася і пішла, подружки побігли за нею, а я намагалася поки що не дати ходу своїй злості. Попри те, що я не дала вихід вовчиці, я була також зла на Аманду та її шісток.
- Ходімо люба! - Саманта схопила мене за лікоть і повела в будинок. Річард попрощався і пішов. Минуло буквально кілька хвилин, як ми почули гуркіт. Двері злетіли з петель і в хол до нас увірвався величезний чорний вовк. Ендер. Усе моє яство раділо його приходу. Вовк схвильовано на мене подивився і, побачивши, що зі мною все гаразд, він швидко наблизився до мене і заскулив. Облизав мені руки і шию. Було зрозуміло, що він дуже був наляканий моїми емоціями.
- А тепер вийди і зайди нормально! - скомандувала Саманта, - Ти ж знаєш правила цього будинку! Вовку сюди ходу немає! - Ендер ще з хвилину дивився на мене і швидко вибіг. А зайшов буквально за хвилину на ходу застібаючи штани на голе тіло.
- Що сталося, Ліліан? З тобою все добре? - тут же поставив він запитання і притиснув мене до себе. Вовчиця в мені заурчала... Зрадниця.
- Я впала...- почала я
- Або їй допомогли! - втрутилася Саманта.
- Упала з обриву, не знаю, як це сталося, але я дивом змогла зачепитися рукою за уступ і потрапити в нішу у скелі, це мене і врятувало. Усе добре!
- Добре? - насупився Ендер і вже запитав у Саманти, - що ти мала на увазі, коли сказала, що їй допомогли?
- Аманда з дівчатками водила її на цю гору. І не важко здогадатися, що там могло трапитися...
- Вважаєш Аманда її зіштовхнула?
- Так! Я так вважаю! Ти ж знаєш, як вона схиблена на владі, і тобі! Її навіть покарання за такий вчинок не налякало.
- Я не відчуваю на ній запаху Аманди. Тому з цим я розберуся пізніше. Саме зараз хочу знати, чому від тебе тхне Річардом? Чому в будинку його запах?
- Боже! Ти зараз серйозно? - я була в шоці! Мене тут мало не вбили, а йому цікавий зараз запах Річарда? Та якби я була і справді простою людиною, мене б зараз не було в живих!
- Звичайно, мати його, серйозно! Чому на тобі його запах? - підвищуючи голос, став просто-таки кричати на мене Ендер.
Може це нормально для них, що їхня звіряча сутність бере гору і логіки зараз місця немає, але мене той факт, що ревнощі взяли його вище, розлютив!
- Я не буду з тобою таким розмовляти! - розвернулася і почала підійматися нагору.
- Я ще не закінчив! Ліліан, ти відповіси мені! Стій! Я не дозволив тобі йти! - Що? Не дозволяв він! Уу-у-у, тільки бісить мене!
- А мені не потрібен твій дозвіл! Я не твій підлеглий! - фиркнула я і швидко дійшла до нашої спільної кімнати, хотіла голосно грюкнути дверима від злості, але не встигла, Ендер буквально влетів за мною слідом і вже він голосно грюкнув дверима!
