Вона підкориться мені - Олена Сашина

Сьогодні відпрошуюсь у Гурського з роботи раніше. Я збираюся зафіксувати у стриптиз-клубі кожну стерву, що спізнилася, а потім урочисто зачитати “поганим” у всіх сенсах дівчатам наказ про збільшення розміру штрафу. Я звичайно ж не наглядачка, а лише помічниця директора. Але ці зміюки самі почали.

Дівчата мають приходити на роботу за годину до відкриття клубу. Вони наводять марафет — вкладають волосся, наносять макіяж та підготовують костюми. Такі правила.

Вже десять хвилин як почався робочий час, а в роздягальні ні-ко-го. Якби я не знала про проблеми з пунктуальністю у цих клуш, я б вирішила, що вони влаштували бойкот. Але ж ні, вони просто вирішили зробити мені подарунок своєю відсутністю.

Виходжу з роздягальні, зачиняючи за собою двері, і кріплю на неї наказ директора прямо на рівні очей, щоб жодна курка не пройшла повз, не ознайомившись з мірою покарання за свою легковажність. Звикли, що над ними немає контролю. Але тепер все буде інакше, мої "хороші"!

Повертаюся на своє робоче місце. Стаса ще немає. У себе на пошті, як завжди, знаходжу список доручень на сьогодні. Може, мені вдасться все виконати до приїзду начальника? Відпрацюю у спокійній атмосфері та поїду. У такому разі треба поквапитися.

Копіюю, сканую, друкую необхідні документи. Розбираю пошту. Чую незрозумілий шум за дверима, гулкий тупіт і невдоволене бурчання. У приймальню ввалюються дівчата, які нарешті прибули на роботу. Обурено кліпають своїми віями і тицяють у мене папірець — наказ директора.

— Це що за херня? — гарчить білявка.

— Ти якого хріна виробляєш? — огризається Лера-псевдонаречена.

— Ти взагалі хто така, щоб такі питання вирішувати, — обурюється рожеволоса барбі, моя улюблениця. Тепер уже колишня.

Інші просто пищать і погоджуються.

Сміливі згуртованим стадом обурюватися. Але їм не залякати мене.

Там все і так зрозуміло написано. Навіщо зайві питання? А, зовсім забула, що недалеким куркам потрібні пояснення.

— Дівчата, дівчата, заспокоюємося! — стримую себе і говорю спокійно і награно доброзичливо. Клуші притихли. — Ох, дівчата, ви маєте рацію! — продовжую я, повністю перехопивши управління ситуацією. — Хто я така, щоб вирішувати такі питання? — розгойдуюсь в офісному кріслі, закинувши ногу на ногу. — Подивіться уважно на наказ, — танцівниці з розумним виглядом витріщаються на папірець. — Скажіть мені, дівчата, в самому низу наказу чиє стоїть прізвище?

— Стаса, — невдоволено відповідає блонді.

— Правильно, Стаса, — киваю, так само розгойдуючись у кріслі. — А підпис чий?

— Теж Стаса, — каже хтось із масовки.

— Теж Стаса, — констатую факт. — А моє прізвище ви там бачите? — ставлю запитання, що наводить на роздуми.

— Ні, — гаркає масовка.

— Ні, — киваю на підтвердження до сказаного. — А може, там є мій підпис? — бунтарки мовчать. — Правильно, нема, — відповідаю за них. — То які до мене можуть бути претензії чи запитання? — сердито питаю з натиском.

— Ти з себе невинну вівцю тут не корч! — іде в наступ Лера. — Це ти Стаса підмовила підписати цей наказ! — видає своє грандіозне припущення. — Як ти його переконала? Розсунула ноги?

— Ах-ха-ха! — щиро сміюся на цю заяву. — Невже Стаса так легко переконати в чомусь? Мені здається все точно навпаки. Він сам кого хочеш переконає, аби все було так, як він скаже, — посміхаюся. — А для вас, як я подивлюся, існує лише один спосіб переконання людини? Якщо я, на вашу думку, переконала начальника підвищити розмір штрафу, розсунувши перед ним ноги, то вперед! Переконайте його у зворотньому! Впевнена, ви впораєтеся на "відмінно"!

Зміюки шалено шиплять. Хтось говорить бридкі речі, хтось погрожує розправою, а хтось просто намагається принизити. Розібрати у цій вакханалії складно. Треба припиняти цей балаган і розганяти до біса непроханий циганський табір. Я різко встаю з крісла і тричі гучно плескаю в долоні.

— Ану позакривали рти і швидко пішли готуватися до роботи, інакше замість запізнення на п'ятнадцять хвилин вкажу справжній час, а там штраф ще більше буде, — гаркаю гірше за самого гидкого начальника.

Дівки і справді закривають роти, невдоволено пирхають і одна за одною залишають приймальню. Тож-бо.

Повертаюся до своєї роботи, але через п'ять хвилин мене знову переривають. У приймальню залітає Степан, другий бармен.

— Привіт! — підходить до мого столу і кладе два папірця. — Список алкоголю, який потрібно замовити. Передай Стасові.

— На "Чарка крапка ком"? — питаю Степана, переглядаючи список. Бачила назву цього сайту, коли розгрібала завалену електронними листами пошту.

— Так, Стас завжди оформляє замовлення лише у них. Там якісні напої. Ну, Стас в курсі.

— Добре, Стьоп, передам, — відправляю хлопця далі працювати, а сама обмірковую, що далі з цим списком робити.

Адже Стас все одно доручить оформити це замовлення мені, не директорові ж займатися такими питаннями. Ось тільки він доручить мені це зробити, коли я вже додому зберуся. І не пожаліє, що втомилася, затримає на роботі сто відсотків. Тому вирішую не гаяти часу і сама замовляю алкоголь за списком. Хлопці-бармени молодці, все чітко вказали – найменування, об’єм та кількість. Все доволі ясно, жодних складнощів.

Через п'ять хвилин після розміщення замовлення телефонує менеджер з продажу для уточнення деталей. Вказую оплату за фактом отримання, ще й непогану знижку вибиваю. Якщо я вже беруся за якусь роботу, то викладаюся на повну і неважливо хто мій начальник — Стас чи Гурський.

Не встигаю я домовитись з менеджером з алкоголю, як у приймальню влітає охоронець.

— Я до Стаса, — киває мені і прямує до кабінету начальника.

— Стаса немає, — гальмую його на півдорозі. — Щось термінове?

— Термінове, — коротко відповідає.

— Дзвони йому, — так само коротко даю вказівку, на що охоронець реагує відразу — дістає телефон і набирає начальника.

— Не бере, — підібгавши губи, видихає охоронець.