Вибач та зрозумій - Катя Кірініна

— Вероніко, чи не могли б ви підійти? — дівчина дивиться на мене, але не може зрозуміти, що мені такого потрібно, що я вирішила до неї звернутися.

Взагалі, я не стерво і завжди спілкуюся з людьми привітно та ввічливо, принаймні намагаюся. Але Вероніка мені здається якоюсь награною чи що, тому з нею спілкуюся стримано та відсторонено.

— Так, звісно, вам потрібна моя допомога? — підходячи ближче, цікавиться помічниця.

— Ні, мені потрібна ваша чесна відповідь. Скажіть, — роблю навмисне паузу, щоб сфокусуватися на її обличчі та не проґавити підроблену емоцію, — у мого чоловіка є коханка?

Від такого несподіваного питання у Вероніки округлюються очі, і, переборовши розгубленість, вона швидко хитає головою.

— Ні, з чого ви це взяли?

Я вдивляюся їй у вічі та хочу зрозуміти: вона зараз бреше, чи намагається триматися розкуто? Зважаючи на все, дівчина просто шокована від мого питання.

— Просто запитала. Ви впевнені?

— Так, — твердо відказує вона. Кілька разів кліпає, але в цілому голос рівний.

— Добре, дякую, — підтискаю губи, даючи зрозуміти, що на цьому наша розмова закінчена.

Вероніці не доводиться щось пояснювати. Вона поправляє невидиму складку на своїй сукні й без зайвих слів прямує у зал до своїх колег.

Можливо, Андрій дізнається, про що ми з нею розмовляли, я навіть більше ніж впевнена у цьому, адже його віддана помічниця обов'язково поділиться цим зі своїм начальником, але мені чомусь байдуже.