Лице ненависті - Віталій Олексійович Коротич

Коли 16 жовтня в Організації Об’єднаних Націй відзначали Всесвітній день продовольства, ті, що виступали, казали один за одним, яка важлива проблема — нагодувати людство, ромова точилася про цілий світ, і зокрема про Америку. Скибка хліба стає запорукою виживання, засобом торговельного шантажу чи об’єктом спекуляції; проблеми харчування невід’ємні від проблем війни, миру, моралі — про це теж ішлося у виступах. В усіх школах Сполучених Штатів було проведено спеціальний день продовольства (не знаю, чи є рація в тому, що ми таких занять не проводимо — менше б діти грали булочками в футбол). Америка нині дуже серйозно міркує про хліб насущний...

Термін допомоги по безробіттю скоротили до 26 тижнів, а безробітних тим часом більшає — що ж їм їсти? Обмежують видачу так званих «харчових талонів» — форми допомоги бідноті,— в країні дедалі менше можна розраховувати на те, що тобі допоможуть. Це те, що зветься класовим протистоянням, і написано про все це доволі. Але нагадую сам собі — їжу слід цінувати, Часом вдома ми безтурботні, й за шматком хліба нахилиться далеко не кожен; звикли, що хліб є і хліб буде — країна ж така. Американець знає, що з’їсть лише той хліб, який зможе купити, за який заплатить сам, зі своєї кишені. Це теж частка соціальної психології.

До речі, про тарілки. Президентства дружина, Ненсі Рейган, замовила для Білого дому сервіз за двісті дев’ять тисяч доларів. Як ти розумієш, в неї і раніше було що поставити на столі: президент Джонсон та його наступники заповнювали урядові буфети найрозкішнішим посудом' ось уже років п’ятнадцять підряд. Але ж я тобі писав: тут кожен має їсти зі своєї тарілки — це вже ціла філософія, а не те, що зветься книгою про смачну та здорову їжу. Як кажуть французи: «C’est la vie!» — «Таке життя!» •

ПРЕСА (2)

З газети «Нью-Йорк тайме», 24 жовтня 1982 р.

«Близько 138 тисяч людей дістають «продуктові талони» в Нью-Йорку, але на 1 жовтня подали заяви про таку допомогу близько мільйона людей...

— Ми називаємо ті місдй, де можна дістати хоч якусь їжу, харчовими банками, але вони переживають банкрутство по кілька разів щомісяця,— каже лікар Дехейвнон, медик-антрополог. Його дослідження голоду в східному Гарлемі довело, що за рік кількість людей, які потребують продуктової допомоги від благодійницьких організацій, зросла вп’ятеро. Для багатьох роздача безплатного супу є їхньою єдиною гарячою стравою на день. «Я вперше прийшов сюди близько місяця тому й приходжу сюди принаймні тричі на тиждень,— каже місіс Террелл, яка втратила своє місце санітарки в лікарні на початку цього року.— Раніше траплялося, цілими днями я нічого не їла, і часом справи йшли так погано, що я обирала між голодуванням і тим, щоб наважитись на крадіжку. Бачу ж, скільки людей довкруг нишпорить по купах сміття, щоб відшукати там їжу.»

З «Хроніки ЮНЕСКО»

За даними ЮНІСЕФ (Дитячого фонду ООН), з 122 мільйонів людей, які народилися 1979 року, в Міжнародний рік дитини, кожного десятого вже немає серед живих. Причиною смерті 12 мільйонів маленьких громадян планети стали голод, хвороба, криваві репресії.

За даними американської організації «Жінки, боріться за мир», в Сполучених Штатах Америки 25 мільйонів дітей хронічно недоїдає.

З газети «Дейлі ньюс», 27 жовтня 1982 р.

«Лише 1 % американців п’є чорну каву; каву п’ють за сніданком, за бесідою, під час гоління й намащуючи кремом обличчя... Процес розпивання чашки кави займає в американця у середньому 12,4 хвилини. Першу за день чашку 76,8 %. опитаних випивали за сніданком у кухні чи їдальні, 9,9 % опитаних п’ють першу чашку кави в ліжку, 6,2 %— у ванній кімнаті. Більшість з опитаних випили першу чашку кави до 12-річного віку».

З журналу «Ньюсуїк», 10 травня 1982 р.

«Протягом року середньостатистичний американець випиває 40 галонів безалкогольних напоїв. Люди 45—55 років випивають зараз більше, аніж молодь 12—18 років пила в 1955 році. У світі кока-цола продається 180 тисяч разів щохвилини. Якщо вироблену в світі кока-колу пустити потоком завбільшки з Ніагарський водоспад, вона литиметься постійно протягом шістнадцяти годин.

В американській армії опитали 650 військовослужбовців і виявили, що 85 з них ніколи не були в зубного лікаря, 21 ніколи не пив молока, але тільки один не пив кока-коли...»З газети «Ауе таун», 21 листопада 1982 р.

«Згідно з новим проектом, добровольці збиратимуть у Нью- Йорку їжу з громадських кухонь, ресторанів та інших місць, куди вона може потрапити через непотрібність. Цю додаткову їжу використовуватимуть для харчування тих, кому нічого їсти. «У нас все більше голодних людей»,— сказав представник Комітету суспільних проблем...»

РОЗДІЛ 2

У таких містах, як Москва, Лондон чи Нью-Йорк, відчуття того, що це проміжний пункт на твоєму шляху, виникає не зразу. Занурюючись у механізм велетенського мегаполісу, де спресовано багато років, мільйони людей і незліченна кількість реалізованих та нездійснених людських планів, ловлю себе на відчутті, що ось і я приїхав, ось і я тут. Мурашник всмоктує мене, і незалежно від того, дружній він, як у Москві, байдужий, як у Нью-Йорку, чи нашорошений щодо тебе, як у Лондоні, ти все ж таки потрапляєш у чужий ритм і навіть швидкість, погойдуючись у натовпі, мовби риба в риб’ячому косяку.

У Нью-Йорку я дуже швидко звикаю до того, що місто це розгороджене, розділене, й кордонів у ньому більше, аніж було в легендарні часи громадянської війни в Одесі, де їх позначували мотузками упоперек вулиць. У мене в Нью-Йорку з’являються власні кордони, їх пильнує озброєний портьє будинку, де я живу, суворі охоронці ООН, в ознаку чиєї кваліфікації враховується уміння запам’ятати кожного делегата в обличчя й через тиждень після початку сесії вітатися з кожним. Тут щоразу належить знати кола власних компетенцій, маршрутів, допусків.

Якось мене запросили прочитати лекцію в американському університеті й запитали, скільки я візьму грошей за годинний виступ. Я зніяковів, а тоді назвав якусь сміховинно малу суму. Мудрі люди сказали, що я пошився в дурні. Належало запросити не менше тисячі: стільки не дали б, але заповажали б...

Чужі класифікації бувають дивними, але, приходячи до такого міста, як Нью-Йорк, не треба й мріяти, що цьому монастиреві негайно сподобається твій, а не його власний статут. Капітальність нью-йоркських критеріїв та оцінок відстоялася в нью-йоркському часі, й непросто буває звикнути до безжальності