Моряк з «Дианы» - Петро Федорович Северов

Гаразд, він знову скориться. Ні, не довго пробуде він у тюрмі. Вже при перших допитах буніос зрозуміє, що перед ним не змовник, не бунтар, — людина добропорядна й добронравна.

В судовому приміщенні, де Мур уперше після розлуки побачив повернутих втікачів, він одразу зауважив одну приємну зміну, йому й Олексієві наказано було стати трохи осторонь групи Головніна. Відстань між ними була не дуже велика, та все ж це вже була відстань! У бік втікачів Мур навіть не позирнув, невідривно стежачи відданим поглядом за кожним рухом буніоса… Якийсь час губернатор неголосно радився з чиновниками, — ця хвилина й здалася мічманові слушною… Він ступив крок наперед і, склавши руки на грудях, нахиливши голову, всім виглядом своїм удаючи покірність долі, заговорив тихим, тремтячим голосом:

— Матроси… Я звертаюся до вас… Я знаю, ви не винні. Капітан і штурман примусили вас зважитися на цю страшну, безглузду спробу тікати. Прошу вас, кажіть нашому доброму буніосу саму правду. Як перед богом, так і перед ним!..

Губернатор поморщився і зробив знак рукою, наказуючи Мурові відійти вбік. Звертаючись до Головніна, він спитав:

— Відомо вам було, капітане, що, коли б вам пощастило втекти, я і ще багато чиновників позбулися б життя?

— Ми знали, що караульні могли б зазнати кари, — мовив Головнін. — У Європі в таких випадках відповідають караульні. Але ми не думали, що японські закони такі суворі й жорстокі, щоб карати людей нічим не винних.

Мур. знову рішуче виступив наперед:

— Неправда, мій дорогий буніосе!.. Капітан свідомо каже неправду. Я сам пояснив йому, і штурманові, й матросам, що в Японії є про це дуже суворий закон…

Моряки здивувались, що губернатор мовби не звернув уваги на ці мічманові слова.

— Хіба в Європі є закон, — спитав губернатор суворо, — за яким полонені можуть рятуватися втечею?

— Такого друкованого закону нема та й бути не може, але оскільки ми не давали слова честі, ми вважали свої дії дозволеними.

Мур голосно засміявся; усі чиновники й губернатор обернулися до нього, а мічман, удаючи, ніби йому не сила стриматися, все хихикав у рукав.

— Що з цим чоловіком? — спитав губернатор у Теске. — Він хворий?..

Молодий японець відповів квапливо:

— Так… Є ознаки… Він усе частіше висловлює безсовісні думки.

— Які це думки?

— Такі, що можуть виникнути тільки у зрадника…

— Мені шкода цього чоловіка, — повільно вимовив губернатор, уважно оглядаючи Мура. — Однак він хоче говорити? Нехай говорить.

— Вас знов обдурюють, мій буніосе! — вигукнув Мур засмучено. — Капітан одверто глузує з вас. В Європі втеча з полону карається не менш суворо, ніж у вашій країні…

Нерухомі очі губернатора немов оскліли; запалі, старечі губи притаїли посмішку:

— Ви починаєте робити успіхи, мічмане… Щоправда, успіхи не похвальні для офіцера. Не забувайте, що всі ви однакові для мене, хоч ви особисто й не встигли втекти.

— Але я й не пробував тікати, мій буніосе! — скрикнув Мур перелякано. — Я тільки удавав, що погоджуюсь, щоб вам про все розповісти…

Чиновники засміялись, а губернатор промовив неголосно й байдуже:

— Скидається на те, що ви і в екіпажі «Дианы» були тільки для того, щоб виказувати японській владі секрети свого командира?..

Він кинув Головніну:

— Коли Федір Мур погоджувався тікати разом з вами, ви вірили йому?

— Так, безумовно, — твердо сказав капітан.

— А тепер… кого ж він обманює, вас чи мене?

— Вчинки мічмана Мура лишаються на його совісті. Коли ми збиралися тікати, ми були певні, що він тікатиме з нами. Але потім він злякався. Пізніше ж, я думаю, у нього виникли власні плани: зрадити товаришів і повернутися до Росії самому. Він, мабуть сподівався, що зможе звести на нас наклеп і тим загладити свою провину…

Мур здригнувся і відступив до стіни; бліді губи його тремтіли; пальці намацували комір і не могли відстебнути. Чомусь Головнін згадав у цю хвилину, як поводився мічман у південноафриканській гавані, як ховався він за шлюпкою, з якою готовністю супроводив на борту «Дианы» англійського офіцера, як опинився біля дверей капітанської каюти, коли Головнін спалив секретний документ. Хто ж він був, ставний, вродливий Мур? Людина без роду, без племені, завжди ладна перейти на бік сильного противника? його, капітанова, провина, що вчасно не зірвав він маску з цієї солоденької фізіономії. Та тепер він знав: плани хитрого німчика розгадано безпомилково, і не відмовитись Мурові від своєї згоди на втечу, — стіною стане вона, ця згода, між ним і японською владою.

Знову порадившись із своїми помічниками, губернатор спитав:

— Чи правда, капітане, що посланник Резанов сам затіяв напад на японське селище в бухті Аніва у жовтні 1806 року і згодом на Ітурупі? Він дав такий наказ лейтенантові Хвостову, але пізніше від нього відмовився, а Хвостов все-таки виконав його наказ?

Головнін подивився на Мура: той уже отямився і жадібно слухав перекладача:

— Про такий наказ Резанова ніхто з нас не чув, — сказав капітан.

— Недавно нам розповіли про це курільці. Дивно, що навіть курільці це знають, а вам, капітане, не було відомо…

— Мічман Мур називає себе німцем, а не курільцем, — зауважив капітан. — Я певен, що лише він міг вигадати таку версію…

— Це не вигадка! — різко відгукнувся Мур. — Ви ж знаєте, що це правда. Ви обіцяли казати саму правду і знов обдурюєте достойного буніоса! Ви навіть запевняли, буцімто не були знайомі з Хвостовим? А ваша записна книжка? В ній чорним по білому записано прізвища Хвостова й Давидова і навіть їхні адреси… Чому ж ви не хочете признатися у всьому до кінця? Хіба ви не приховували від матросів секретні завдання експедиції? Я відкриваю тут усе з цілковитою щирістю: нехай буніос знає, що наша експедиція була розвідковою, що Росія готується завоювати Японію…

— Якщо завдання експедиції були секретні, звідки ж вони стали відомі вам? —