Тарас Шевченко та його доба. Том 1 - Рем Георгійович Симоненко
Скорбота Шевченкова нерозлучна була протягом усього його життя з надією й вірою в те, що «настане суд, заговорять і Дніпро, і гори» – і після того праведного суду «світ ясний, невечерній тихо засіяє». Віра в той невечерній світ, у те, що «Сонце йде і за собою день веде», не покидала поета ніде й ніколи. Із передмови-післямови до «Гайдамаків», із «Єретика», із «Заповіту», з «Неофітів», з усієї лірики останнього, петербурзького періоду ми знаємо, що проміння того невичерпного світу бачили віщі очі поета не тільки над Україною, а над усіма народами світу. Він провидів і провіщав:
І спочинуть невольничі
Утомлені руки,
І коліна одпочинуть,
Кайданами куті!
І це буде – великий поет знав – на всій землі.
Шевченко приніс в українську літературу нове слово. Він назнаменував шляхи, якими йшли потім – кожне по-своєму – Панас Мирний, Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Павло Грабовський, Василь Стефаник. Він кинув проміння свого генія на всю радянську літературу. Він вивів українську літературу на верховини світової культури. Він усе життя присвятив народові і народам. І нині український народ і всі народи світу вклоняються йому доземним уклоном»112.
ШЕВЧЕНКО Й СВІТОВА КУЛЬТУРА
З доповіді члена-кореспондента АН СРСР М. Ф. Бєльчикова113
1
Великі епохи висувають і великих діячів. «Великі твори мистецтва збігаються з великими суспільними рухами», – писав Герцен В. В. Стасову 5 вересня 1862 р.
Про роль Шевченка в боротьбі селянства за волю
У велику епоху 40 – 60-х років ХІХ ст., коли вирішувалось найважливіше питання про долю селян-кріпаків, і коли натиск народно-визвольного руху примусив царизм піти на поступки й дати мільйонам селян хоча б ілюзорну волю, повною мірою розквітнув геній народного поета України, революціонера й художника Тараса Григоровича Шевченка.
Він був другом не лише українського й російського народів, а й народів Кавказу і Казахстану, другом усіх трудящих та пригноблених націй. Благородні ідеї визволення всіх поневолених народів, що борються за свою свободу, глибокий гуманізм, безмежна любов до простих людей, гнівне викриття гнобителів народних мас, мрії про щасливий суспільний лад і віра в могутні сили народу – всі ці особливості поетичної спадщини Шевченка близькі й зрозумілі всім народам. Життєстверджуюча сила творінь Шевченка чарує передових людей в усьому світі.
Яскраво сказав про це свого часу К. С. Станіславський: «Великий син українського народу піднісся на сяючі вершини поезії, його гаряче серце билося удар в удар з серцями кращих людей Росії, що мріяли про золоті, щасливі дні для народу. Твори Шевченка переживуть віки і вічно будитимуть у серцях людей благородні, великі почуття».
Тарас Шевченко – один з найвидатніших поетів людства
Наукова історіографія здавна називає ім’я Шевченка в сузір’ї великих поетів світу. Молода Росія 60-х років устами вождя революційних демократів Чернишевського проголосила світове значення поезії Шевченка. 1861 р. Чернишевський писав: «Когда у поляков появился Мицкевич, они перестали нуждаться в снисходительных отзывах каких-нибудь французских или немецких критиков: не признавать польскую литературу значило бы тогда только обнаруживать собственную дикость. Имея теперь такого поэта, как Шевченко, малороссийская литература также не нуждается в какой-либо благосклонности»114.
Так само високо оцінював творчість Шевченка й Плеханов: «Про поетичний талант Шевченка, – говорив він, – може бути тільки одна думка – покійний Тарас Григорович належить до числа найбільших народних поетів, яких тільки знає всесвітня історія літератури».
Невичерпні джерела могутньої поезії Шевченка
2
Для генія Шевченка характерне те, що, беручи матеріал для своїх творів з національного життя, він умів надати йому всесвітньо-історичного звучання.
Образи Шевченка, відображаючи дійсність, сугестивні і надзвичайно місткі політичні події та явища, і його історико-художні узагальнення (наприклад, «Гайдамаки», 1841) стали невмирущими епохальними шедеврами.
Особисте життя поета було тяжким і гірким. А могутня сила душі, зраненої знегодами і безпросвітною долею батьківщини, рвалась назовні й виливалась у чарівний світ поезії. І Шевченко писав і повинен був писати вірші співучі, яскраві, палкі, хвилюючі. Це були не просто інтимні відгуки, а глибокі думи, філософські осмислення, до яких могла піднестися думка геніального самородка, що вже прилучився до світового мистецтва, до світової культури. Як лермонтовський Мцирі:
Он знал одной лишь думы власть,
Одну – но пламенную страсть.
Цією пристрастю була любов до України – вбогої й славної, жадоба щастя для простих людей, земляків-кріпаків, жадоба «Свободы людям – в братстве их» («Тризна», 1843). Могутні поривання генія виливалися в загальнолюдські мрії про свободу та заклики до боротьби за неї, тобто мрії справжніх демократів і гуманістів. Шевченко, скажемо словами В. В. Воровського про Красінського115, «бере елементи національного в їхньому безпосередньому розвитку до загальнолюдського».
Ось чому ідеї й образи Шевченка з усіма їх особливостями споріднені з образами письменників світової літератури. Ось чому мотиви його поезії, осяяні національним колоритом, знаходили й знаходять відгук у серцях усіх знедолених та їм співчуваючих.
Нитки йшли від Шевченка до поетів слов’янського світу. Поетичний стиль Шевченка відбився в творчості видатних польських поетів, поетів Болгарії, Чехословаччини, Хорватії. Шевченко завоював собі з повним правом пріоритет і славу першовідкривача естетичних цінностей.
Занепащена доля жінки-кріпачки – провідна тема епічної й ліричної поезії Шевченка
3
Які ж питання віку пристрасно переживав і художньо яскраво висловив чарівник слова Шевченко?
Великі письменники відображають найважливіші тенденції суспільного розвитку в прогресивно-історичному розумінні. У похмуру добу кріпосництва й царизму Шевченко підніс могутній голос на захист принижених кріпосних рабів, виступив проти зневажання їхньої людської гідності, проти страждань народних мас з примхи лютого панства, проти руйнування мирного й здорового життя «братів-гречкосіїв».
Зворушливий образ жінки, що страждає в умовах кріпацької неволі, проходить червоною ниткою крізь усю творчість Шевченка. Поет проникливо зобразив радощі й трагедію дівочого кохання, гірку долю зневаженої «покритки» й хвилюючу картину материнської незавидної долі. Поема «Катерина» (1838), що розповідає про занапащену долю «покритки», набула характеру нещадного викривального документа й осяяна мрією поета про високий ідеал жінки.
Водночас
